Ми започаткували Civil Pitch, аби посилити зв'язки між активіст(к)ами громадського сектору та документаліст(к)ами, які прагнуть досягти змін у суспільстві. Об’єднавши власний досвід, знання та зусилля, вже впродовж двох випусків проєкту Civil Pitch автор(к)и документального кіно та громадські активіст(к)и створюють фільми на гостросоціальні теми, які подорожують усім світом.

Уперше проєкт Civil Pitch відбувся 2019 року під девізом «Кіно, що змінює». У 2021 році стартував Civil Pitch 2.0, який з початком нового етапу війни у 2022 році адаптувався до реалій, змінивши слоган на «Кіно, що наближає перемогу». На участь у програмі Civil Pitch 2.0 надійшло 150 заявок — з них журі обрало 4 проєкти, які отримали не лише гранти на виробництво фільмів, але й менторську підтримку на всіх етапах роботи. Чотири фільми-переможці Civil Pitch 2.0 — історії про війну та людей під унікальним кутом зору. Cвітова прем’єра стрічок відбулася на 30-му кінофестивалі Hot Docs, національна — на ювілейному 20-му Docudays UA у 2023 році.

Фільми-переможці Civil Pitch 2.0

режисер — Павло Дорогой 

З перших днів війни метрополітен став бомбосховищем для багатьох харків'ян/-ок. Два місяці вони облаштовували його для більш-менш комфортного життя. Але місцева влада та керівництво метрополітену хочуть звільнити підземку від мешканців/-ок і знову запустити транспортну мережу.

Павло Дорогой народився 22 червня 1985 року в Харкові.

У 2016 році навчався в школі сучасної фотографії DOKDOKDOK. У 2019 році в межах «Лабораторії документального кіно» зняв свій перший короткометражний документальний фільм «Щоденник 1937». З початком повномасштабного вторгнення він зосередився на фіксуванні ситуації в Харкові та області. Його фотографії були опубліковані в багатьох європейських виданнях, включно з Der Spiegel, американських New York Times і New Yorker. З березня по травень працював над стрічкою про життя людей у ​​харківському метро впродовж перших місяців війни. Його повнометражний документальний фільм «METRO 2022» отримав нагороду «EFM» на «Форумі нових візій» Міжнародного фестивалю документального кіно «Їглава» у 2022 році.

«Під крилом ночі»

режисерка — Леся Дяк

11-річна Олеся з України росте під маминим крилом, але далеко від дому. Танець і дотик — її спосіб вивільнити гнів і пристосуватися до реальності Брюсселя. Щовечора Олеся чекає на дзвінок тата з України. Надзвичайна близькість родинних стосунків живить силу дівчинки, чия тендітність підважена постійною тривогою з моменту повномасштабної війни Росії проти України.

Леся Дяк — українська режисерка та продюсерка документального кіно. Здобувши  ступінь магістерки з комунікацій, Леся також закінчила Кіношколу Сергія Буковського у 2017 році. У 2022-му вона завершила навчання на міжнародній магістерській програмі документального кіно DocNomads. Леся — авторка кількох короткометражних документальних фільмів, відібраних для низки міжнародних кінофестивалів і присвячених насамперед травмі та досвіду зцілення. Її незавершений повнометражний документальний дебют Dad’s Lullaby отримав нагороду за «Найкращий документальний фільм на завершальній стадії виробництва» від Sarajevo Talents from the East та грант на постпродакшн від IDFA Bertha Fund.

«Гості з Харкова»

режисерка — Галина Лавринець

Неля — власниця музею-садиби народно-побутового ужитку «Омелькова хата» в селі Козубівка Полтавської області. Неля разом зі своїм чоловіком Олександром  допомагають адаптуватися в селі переселенцям/-кам, що рятувалися від бомбардувань та обстрілів у Харкові. Вони стають один для одного друзями. Через війну, Неля дуже боїться голоду: аби переселенці/-ки з Харкова могли себе прогодувати, вона дає їм великий город з посадковим насінням, на якому ті саджають картоплю та овочі. 

З часом стає зрозуміло, що переселенці/-ки з міста не готові до важкої фізичної роботи на городі, адже сподіваються, що війна скоро закінчиться. Без догляду посаджений врожай починає псуватися. Чи вдасться їм знати компроміс, врятувати город і свої взаємини?

Галина Лавринець — режисерка, культурна менеджерка, продюсерка. З 2019 року є членкинею Української гільдії режисерів та Української кіноакадемії, а також творчого об’єднання українських документалістів/-ок «Вавилон’13» — з 2015 року.

«Наша робо сім’я» 

режисерка — Анастасія Тиха

Після повномасштабного російського вторгнення в Україну, Микиті (12) разом із батьками та молодшим братом довелося  покинути свій дім у Вугледарі, невеликому шахтарському містечку Донецької області. Осівши на новому місці, вони кинули всі сили на відновлення головної сімейної справи — клубу для дітей, які захоплюються робототехнікою та програмуванням.

Готуючись до головної події — Всесвітньої олімпіади роботів, команда в складі Микити та його партнера Олексія проходить через багато спроб і невдач. Але попри все, вони активно рухаються вперед, доводячи, що наполеглива праця та пристрасть на шляху до своєї мети можуть допомогти пережити найважчі часи.

Анастасія Тиха у 2018 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого (Факультет документального кіно). У 2018 році Анастасія стала стипендіаткою програми Gaude Polonia від Міністра культури та національної спадщини Республіки Польща та приєдналася до відділу документального кіно Doc.Pro в Кіношколі Анджея Вайди у Варшаві.

Вона працювала в українській кіноіндустрії як сценарна супервайзерка та друга асистентка режисерів/-ок. З 2019 року Анастасія є програмною директоркою «КІНОКО», першого українського кінофестивалю операторського мистецтва. Анастасія — членкиня Української гільдії режисерів. Анастасія також учасниця кіноколективу «Bавилон’13».

___________

Ці фільми створені в межах програми «Civil Pitch 2.0», яка реалізується ГО «Докудейз» як частина проєкту «Програма сприяння громадській активності “Долучайся!”», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цих фільмів є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Ці фільми отримали фінансову підтримку від Goethe-Institut.