Добірка сучасної незалежної аматорської 3D-анімації, яка стала основою цьогорічного фестивального віжуалу. Оригінальні сюжети, рельєфні персонажі й критичні коментарі на актуальні теми витворюють переконливий усесвіт.
Візуальна естетика мультфільмів відсилає до ранніх графічних 3D-редакторів початку 2000-х та ранніх видань ігор GTA та Sims. Якби розробники останньої раптом захотіли створити українську версію, де дійові особи живуть у селі, колють дрова, доглядають корів і отримують субсидії, вони беззаперечено б запозичили персонажів Анатолія Сурми. Баба Палажка, Баба Параска, Баба Карга, Дядько Жлоб, Свєта, Діма — усі вони з’являються в різних історіях, перетворюючи короткі анімаційні нариси на загадковий серіал.
Персонажі існують у конкретному предметно-часовому середовищі, щедро оздобленому психотичними орнаментами та бентежними кольорами. То тут, то там виникають упізнавані матеріальні та архітектурні деталі: маківки церков, бетонний забор, вагонка, строкаті килими, жовті автобуси та навіть леопардовий диван. З другого боку, навіть якщо риси сьогодення впізнавані, їх усе одно химерно перемішано та підважено до рівня художньої абстракції.
Освіта, екологічні проблеми, стосунки в родині — ось лише невелике коло питань, які автор порушує знов і знов. Десь з’являться локальний конфлікт у дусі «Кайдашевої сім’ї» з емоційною напругою давньогрецької трагедії, але миттєво розширюється до коментаря про глобальні геополітичні проблеми. Не важко також помітити, що в автора є політична, громадянська й етична позиція та сталі моральні орієнтири, окреслені в різних сюжетах.
Дещо відсторонена манера оповіді, специфічні пустоти наративу, лаконічність висловлювання створюють ефект недосказаності. Самі ж сюжетні лінії схожі на одкровення, отримані агентом Купером або його двійником Бобом під час подорожі до Чорного вігваму. На користь цієї метафори говорить і своя знакова система звуків (наприклад, «трелі сурми чи трембіти», які означають «скрип»), і пластика персонажів, і траєкторія рухів камери.
Зрештою, не так просто визначити й тональність оповіді: вона серйозна, іронічна, а може — постіронічна? Однак мова Сурми виявляється достатньо сучасною, щоб утримати увагу та прорватися крізь сприйняття, атаковане інтенсивними візуальними повідомленнями.
Пошуки нової форми та переконливого способу висловлювання — певний симптом мистецтва. Далі за правилами необхідно знайти контекст та мову опису. Артбрют, аутсайдерське, наївне — ось ті мистецтвознавчі категорії, які виникають у спробі визначити анімацію Сурми понятійно, але вони виглядають дискредитованими на сьогоднішній день.
Утім, дивовижний пандемічний світ також потребує пошуків переконливої мови для опису. Завдання ускладнюється, якщо вилучити іронію, яка, звісно, є симптомом безсилля перед новим. Хай там як, мультфільми Анатолія Сурми — це самодостатня реальність, що здатна промовляти до глядачів і глядачок самотужки.
Текст: Олександра Набієва
