Цьогоріч національний конкурс складатиметься із п'яти стрічок. Огляд програми DOCU/УКРАЇНА — в тексті Юлії Коваленко, програмної директорки Docudays UA.
Національний конкурс — завжди особливий простір, у якому українську прем’єру отримують стрічки, що народилися з української дійсності. А як відомо, найважче, але й найтепліше небо — над домом. Українське документальне кіно впродовж останніх десяти років розквітло у яскравий феномен на міжнародній кіномапі. Розповідаючи про історію цієї країни, її людей і складну боротьбу за свободу та незалежність, українські документаліст(к)и віднаходять неординарні форми і ретельно будують розповіді, що стають не просто сухою фіксацією дійсності, а вражаючими картинами, впізнаваними та зрозумілими глядач(к)ам як в Україні, так і за її кордонами.
Цього року до програми DOCU/УКРАЇНА увійшли фільми, що — кожен різний чином — через персональні історії конкретних людей змальовують непростий шлях України до незалежності та її сучасність. У цьому сенсі «Фрагменти льоду» Марії Стоянової розпочинають цю подорож і зазирають у роки відновлення державної незалежності. З приватних VHS-архівів свого батька-фігуриста, знятих у 1980–90-х як вдома, так і під час закордонних гастролей, режисерка структурує осмислення народження й дорослішання суспільства після краху імперії — процес, що триває й донині. Переглядаючи ті щемкі записи, нерідко сповнені свіжим відчуттям свободи і геть нового світу, в якому українському суспільству доводилося вчитися досягати успіхів і перемог, режисерка влучно оприявнює, як глибоко в’їлися в ту дійсність колонізаторські російські практики.
кадр із фільму «Фрагменти льоду»
У «Висоті» Максим Руденко також схоплює процес дорослішання і становлення — на прикладі юних учнів та учениць спортивної школи в Карпатах. Їхній вимогливий тренер прагне загартувати своїх вихованців/-ниць, навчити їх досягати перемог і професійних висот. У цьому кропіткому процесі стійкість і емпатія крокують разом, а найскладніші випробування відбуваються тоді, коли постає необхідність робити власні життєві вибори.
кадр із фільму «Висота»
Світлана Ліщинська у «Трішки чужій» запрошує складної й подекуди болючої подорожі з дослідження ідентичності в чотирьох поколіннях своєї сім’ї. Найрідніші люди після початку повномасштабного вторгнення Росії до України змушені були полишити рідний Маріуполь — і на тлі цієї вимушеної розлуки переосмислити історію своєї родини і болісні питання самоусвідомлення.
кадр із фільму «Nice Ladies»
Героїні «Nice Ladies» Марії Пономарьової також були змушені розлучитися: із початком повномасштабного російського вторгнення частина команди з чирлідингу жінок у віці 50+ мусила поїхати з Харкова, інша ж частина — лишилася. Докладаючи зусиль кожна зі свого боку — в тому числі з іншого боку кордону — аби допомогти ЗСУ захистити країну від окупантів, жінки не полишають також прагнень повернутися до улюбленого заняття — чирлідингу. Утім, камера режисерки схоплює незриму для ока, але дедалі відчутнішу скляну стіну, що зростає між героїнями, змальовуючи ще один вкрай болючий наслідок російської війни для українського суспільства.
кадр із фільму «Все маєт жити»