«Архів війни» — платформа, яка збирає матеріали, пов’язані з повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Це інтерв’ю, аудіо, фото та відео з відкритих джерел, матеріали опублікованих досліджень та розслідувань, бази даних, словом, все, що стосується опору цивільного населення агресору, руйнування, насилля та інших злочинів, здійснених російською армією на території України. У фокусі «Архіву війни» — також матеріали про життя й побут під час війни, евакуацію, перебування в бомбосховищах та інший досвід українців/-ок.
Цього року платформа, як і торік, представила кілька проєктів на фестивалі: «Переглядову "Архіву війни"», де можна було ознайомитись із зібраними матеріалами; прем’єру фільму «Свідки. Полон вбиває» та п’ять панельних дискусій. Дискусії закривають важливі теми, пов’язані з російським вторгненням життям українців після його початку. Зокрема, експерт(к)и поговорили про збереження архівних матеріалів, про екологічні злочини Росії, про те, як ми будемо пам’ятати 10 років війни; про мову ненависті та дезінформацію і роль ШІ в ній. Записи дискусій вже доступні у вільному доступі в онлайн-кінотеатрі DOCUSPACE.
Спеціально до розмов спільно з командою «Архіву війни» ми підготували невеликий глосарій ключових слів, які фігуруватимуть на дискусіях.
Екоцид
Екоцид — це масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також інші дії, що можуть спричинити екологічну катастрофу.
З початку повномасштабного вторгнення російська армія умисно та опосередковано знищує цілі екосистеми на українській території. За даними UA Animals, через військову агресію РФ в Україні загинуло понад 6 мільйонів тварин, 183 тисячі квадратних метрів ґрунту забруднено шкідливими речовинами, 680 тисяч тонн нафтопродуктів згоріло за час обстрілів (що призвело до значного забруднення повітря), уражено понад 20 % природоохоронних територій. Це орієнтовні підрахунки і, на жаль, вони не вичерпні.
Окупація ЗАЕС, окопи в радіаційних лісах Чорнобиля, підрив Каховської ГЕС і забруднення річок — ми досі не можемо повністю оцінити наслідки катастрофи для довкілля та загрозу для життя українців і українок. Але деякі з них — вже непоправні.
В українському законодавстві екоцид — особливо тяжкий злочин, що карається позбавленням волі. Однак цього поняття досі немає в Римському Статуті Міжнародного кримінального суду. Екологічні катастрофи не мають кордонів, тож екоцид в Україні напряму впливає на екологію та клімат всього світу. Лише повне завершення воєнних дій, справедливий суд та післявоєнне відновлення навколишнього середовища в Україні можуть допомогти сповільнити екологічну кризу, спричинену російським вторгненням, а не погіршити глобальну.
Меморіалізація
Меморіалізація — дії, спрямовані на вшанування історичної події та пов’язаних із нею сенсів.
Практики меморіалізації можуть бути різними: пам’ятники, музеї, меморіальні дошки, хвилини мовчання, військові кладовища, пам’ятні дати, документальні фільми, книжки, тематичні вебсайти тощо.
Меморіальні об’єкти можуть виникнути стихійно, як, наприклад, тисячі прапорців та прапорів на Майдані Незалежності у Києві, які приносять люди, щоб ушанувати пам’ять полеглих під час повномасштабного вторгнення воїнів/-ок. Або квіти та іграшки, які приносять до зруйнованих житлових будинків, чиї мешканці загинули.
На офіційному рівні меморіальні об’єкти виникають внаслідок роботи профільних інституцій та законодавчих ініціатив, що опікуються політикою пам’яті. Наприклад, одним із важливих а́кторів меморіалізації в Україні є Інститут національної пам’яті — вони розробляють для Міністерства культури та інформаційної політики пропозиції державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам’яті, а також втілюють її.
Мова ненависті
Мова ненависті — систематичне застосування промов, що спрямовані на проявлення агресії, направленої на людину або групу осіб за ознакою раси, релігії, статі, або сексуальної орієнтації.
Комітет Міністрів Ради Європи визначає мову ворожнечі як усі форми самовираження, які включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості, у тому числі нетерпимість висловів у формі радикального націоналізму й етноцентризму, дискримінації меншин, іммігрантів та людей з-поміж іммігрантів.
Термін «мова ненависті» вперше був використаний у 1960-х роках під час американського руху за права громадян/-ок. Особливої актуальності поняття набуло під час боротьби за права афроамериканців, але його формалізація в академічних та політичних дискусіях відбулася пізніше.
Хто саме вперше застосував мову ненависті — складне питання, адже вона існує протягом багатьох століть у різних формах та контекстах. Однак, історично, антиліберальні або расистські політичні фігури та лідери держав і пропагандисти можуть вважатись першими в застосуванні мови ненависті для досягнення своїх політичних або соціальних цілей.
Мова ненависті може масово руйнувати суспільство та створювати серйозні загрози для миру й стабільності. Вона може призвести до насильства, дискримінації, порушення прав, створення напруги та недовіри, радикальних поглядів.
Існує багато прикладів мови ненависті, що можуть виявлятися у вигляді расистських або ксенофобських висловлювань. Наприклад, образливі коментарі або погрози, спрямовані на осіб іншої раси чи національності, LGBTQ+, єврейську спільноту, гендерні групи, релігійні групи та людей з інвалідністю — це все мова ненависті.
Дезінформація
Кембриджський словник визначає дезінформацію, як «неправдиву інформацію, яка поширюється з наміром ввести людей в оману».
Це свідоме надання провокаційної, перекрученої та неправдивої інформації. Саме створення такої інформації з умислом відрізняє дезінформацію як явище від звичайної недостовірної інформації.
Дезінформацію поширюють як правдиву з метою психологічного впливу та створення викривленої реальності заради економічних, політичних або інших вигод.
Хоч це і не нова технологія, з розвитком соціальних мереж та цифрового світу дезінформація стала частиною нашого життя.
Для України дезінформація є серйозною загрозою, адже за час повномасштабного вторгнення дезінформація залишається одним із головних інструментів впливу РФ і є складовою гібридної війни.
Воєнні злочини
Воєнні злочини — це порушення законів і звичаїв війни, визначених міжнародними конвенціями та договорами.
Після закінчення світових воєн, міжнародна спільнота формулювала норми міжнародного гуманітарного права, які забороняли використання певних типів зброї та методів ведення війни. Укладені угоди стосувалися захисту цивільного населення, поранених військових чи військовополонених під час збройного конфлікту. Перелік воєнних злочинів визначений Римським статутом, який зі свого боку є статутом Міжнародного кримінального суду (МКС).
Україна ще не ратифікувала Римський статут, однак визнала юрисдикцію суду. Це дозволяє МКС розслідувати воєнні злочини, скоєні в Україні. Притягнення російських військових до відповідальності може відбуватися за універсальною юрисдикцією. Це означає, що інші держави мають право розслідувати воєнні злочини, незалежно від місця їх скоєння та громадянства підозрюваних або жертв.
Воєнними злочинами вважаються вбивства, катування, жорстоке поводження з цивільними особами або військовополоненими, взяття цивільних осіб у заручники, незаконна депортація або переміщення цивільного населення, грабежі, мародерство в окупованих районах, умисні напади на цивільні об'єкти, використання заборонених видів зброї.
Над матеріалом працювали: Марія Глазунова, Марія Бучельнікова, Ірина Павлюковська, Валентина Гуменна, Юлія Трібє.
Фото: Стас Карташов