21 березня в київському культурному просторі «Модуль тимчасовості» (МОТ) відбулися показ і обговорення документального фільму «Євромайдан SOS» — за участі його героїні Олександри Матвійчук, правозахисниці, очільниці «Центру громадянських свобод», що став лауреатом Нобелівської премії миру, та режисера стрічки, Сергія Лисенка.

Ініціювали й провели подію — Мережа кіноклубів з прав людини DOCU/CLUB і проєкт «don`t Take Fake». Це другий спільний показ документальних робіт з альманаху «Енциклопедія Майдану», організований у просторі МОТ. У лютому глядачі та глядачки вже мали змогу долучитися до показу та обговорення стрічки «Євромайдан. Чорновий монтаж». 

Дев’ять документальних фільмів альманаху «Енциклопедія Майдану» були створені з ініціативи ГО «Докудейз» та за підтримки Посольства Швеції у 2015 році, проте актуальні й понині: їх демонструють у багатьох кіноклубах Мережі DOCU/CLUB, вони збирають чималі аудиторії, а після перегляду — стають поштовхом до дискусій про минуле, сьогодення та майбутнє України. 

Володимир Волощук, головний редактор DTF Magazine, розповів, що вибір стрічки для перегляду та обговорення був невипадковим: «У нашому просторі представлені дві роботи, автором яких є відомий португальський художник Vhils. Це портрети Сергія Нігояна й Олександри Матвійчук. Для митця ці люди є уособленням сучасної України, яка бореться за свою свободу та права людини. Ми не могли не запросити до нас у простір Олександру Матвійчук, яка стала потужним голосом України у світі. Олександра є співзасновницею ініціативи “Євромайдан SOS”. Ми хотіли показати відвідувач(к)ам нашого простору однойменний документальний фільм, щоб спільно поговорити про людей і події, які змінили Україну та змінюють світ».

«Євромайдан SOS» розповідає про об’єднання правозахисників/-ниць та активістів/-ок, які згуртувалися 30 листопада 2013 року після того, як відбулося побиття студентів/-ок на Євромайдані, аби забезпечити юридичні послуги та захист у судах для учасників/-ниць протесту. Зараз громадська організація, якій належить ця ініціатива, продовжує документування воєнних злочинів і займається міжнародною адвокацією щодо звільнення політичних в’язнів.  

Режисер стрічки Сергій Лисенко зізнався, що кожна робота із циклу про Євромайдан є для нього особливою й важливою: «Мені дуже хотілося зафіксувати на плівку учасників Євромайдану. Ера Януковича була часом розчарування, а Майдан зробив видимими інших людей — з українським світоглядом, з прогресивним мисленням і бойовою позицією. Ці люди стали найбільшим відкриттям. Ми з моїм другом, режисером Романом Бондарчуком, вирішили розповісти історії про громадські ініціативи, які зародилися на Майдані. “Євромайдан SOS” був першим у нашому переліку. Цей короткометражний фільм став спробою доторкнутися до історії Олександри та інших прекрасних людей. Я радий, що він цікавий глядач(к)ам і сьогодні».

Кінопоказ відбувся у форматі виїзного кіноклубу Мережі DOCU/CLUB. Його модерувала Марія Цип'ящук, координаторка громадської приймальні УГСПЛ в м. Рівному, викладачка Національного університету «Острозька академія» та керівниця кіноклубу «Права людини крізь обʼєктив» Мережі DOCU/CLUB.

«Фільми цього циклу допомагають простежити цілісність нашої новітньої історії й розуміння причинно-наслідкових  зв’язків, — сказала Марія Цип’ящук. — “Євромайдан SOS” є справжнім феноменом. Ця ініціатива зародилася спонтанно, у відповідь на тогочасні виклики, і активізувала свою діяльність після початку повномасштабної війни задля документування злочинів російської армії. Діяльність Олександри Матвійчук та її колег стала тектонічним зсувом у розвитку нашого суспільства. Ми ще не можемо оцінити його масштаби, але вже можемо осмислювати трансформації, яких зазнає і наша країна, і міжнародна спільнота».

Після перегляду «Євромайдан SOS» глядачі та глядачки мали змогу поспілкуватися з героїнею фільму Олександрою Матвійчук — як про події нашої новітньої історії, так і про сучасні виклики та майбутні завдання. 

«Революція Гідності визначила шлях розвитку країни на десятиліття. Ми стали не просто свідками/-инями ціннісного вибору українського народу, а і його активними творцями/-чинями, — зазначила Олександра Матвійчук. — Нашому поколінню випало жити в час історичних подій. Мені здається, що ми проходимо через них з гідністю. Але нам не вистачає часу на рефлексії, щоб не просто аналізувати те, що лишаємо позаду, але й ясніше бачити те, що чекає на нас попереду. Цей показ — приклад нашої співдії та співрефлексії. Важливо використовувати цей часовий проміжок, щоб утвердити сенси нашої боротьби й передати їх поколінням, які прийдуть за нами. Сьогодні ми говоримо про наші ціннісні якорі, і це — дуже важливе завдання».

«У березні-квітні минулого року я почала запитувати себе, для кого ми документуємо злочини? Зараз у нашій спільній базі, яку ми ведемо з кількома десятками громадських організацій, зафіксовано понад 34 тисяч злочинів. Жахає, що це — неповна картина. Навіть найкраща система у світі не може впоратися з таким обсягом воєнних злочинів. Я зрозуміла, що нам для цього доведеться змінювати міжнародну архітектуру, підхід світу до правосуддя за воєнні злочини. Але щоб змінити систему й розвернути її обличчям до кожної людини, яка постраждала, треба докласти багато зусиль і роботи».

«Зміни роблять не політики, зміни роблять люди. Зі збільшенням кількості таких людей, ці зміни стають незворотніми. Після вторгнення це стало очевидним. Ніхто у світі не давав шансів нашим державним інституціям, але люди стали за цими інституціями, — і з’ясувалося, що звичайні люди, які роблять незвичайні речі — кожен/-на на своєму місці, є сильнішими за другу армію світу. Ми вже увійшли в історію як народ, який сміливо бореться за свій вибір, хоча ми цей досвід і не вибирали». 

«Що є найбільшим ворогом прав людини у розвинених суспільствах? Це комфорт. Люди готові віддати дуже багато своєї свободи в обмін на власний комфорт. Вони борються за створення захищеного простору навколо себе, а не за розв'язання проблеми загалом. Після повномасштабного вторгнення почалася переоцінка цінностей. Люди починають розуміти, що все має свою ціну. Хочеться вірити, що це переусвідомлення набуде великих масштабів».

«Демократія — це зіткнення різних думок та ідей про те, як розв’язувати гострі проблеми. Тому дискусії та гострий діалог — це нормально. Ненормально інше. Війна тільки на початку об’єднує людей, а потім — роз’єднує їх ще більше. І все те, що під час війни «заміталося під килим», обов’язково підніметься на поверхню. Я дійсно боюся етапу фрагментації суспільства, коли з’являться різні групи з різним досвідом, різним баченням розвитку. В багатьох з нас цей досвід дуже травматичний. Цей етап нам доведеться пройти, і легко не буде. Тому зараз треба практикувати людяність у ставленні один до одного, бути лагіднішими та берегти одне одного». 

З роздумами Олександри Матвійчук перегукувався і виступ Посла Швеції в Україні Тобіаса Тиберґа, який також був присутній на заході: «Історія російсько-української війни від самого початку показує нам, що Росія веде війну не лише за території. Насамперед це — конфлікт цінностей, конфлікт ідентичностей. Росія не може стерпіти існування незалежної демократичної України. Швеція довгий час є партнером України, ми підтримуємо зміцнення її установ, верховенство права, розвиток демократії та українську культуру в особі Docudays UA. Ми вважаємо, що література, кінематограф та інші форми мистецтва — це важливе нагадування про те, чим є Україна. Дуже важливо, щоб українські митці/-кині продовжували розповідати історію своєї країни. Це одна з головних передумов успішного майбутнього вашої країни». 

Після перегляду та обговорення стрічки «Євромайдан SOS» глядачі/-ки ділилися своїми враженнями. Глядач Сергій зазначив, що ця подія зачепила багатьох присутніх на особистому рівні: «І фільм, і цінності, про які йшлося сьогодні, резонують людям, які були учасниками/-цями Майдану. Це суто українська історія, яка нікого з нас не залишає нейтральним/-ою. Вражає контраст між глобальними завданнями для нашого суспільства, про які говорила Олександра, і тією невеличкою спільнотою, яка сьогодні тут зібралася. Ця зустріч змушує замислитися про те, скільки роботи нам ще належить зробити».

Глядачка Ірина додала: «Олександра окреслила широке коло питань. На багато з них ми ще не можемо дати однозначної відповіді. Мені відгукнулися роздуми учасників/-ць про те, наскільки важливо зберегти пам’ять про Майдан і донести правду до людей у світі. Як сказала Олександра у цьому фільмі: “Хто не знає своєї історії, матиме нещастя її повторити”. Сподіваюся, що всі ми зможемо винести важливі уроки». 

Фото: Ніка Попова.

Джерело: docuclub.docudays.ua
_____

Мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать автор(к)ам та упорядникам/-цям цієї публікації та не обов’язково відбивають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть винятково автор(к)и та упорядники/-ці.