Роман Бондарчук: «Дати змогу решті світу ототожнити себе з нами»

28 березня 2023

Днями в Копенгагені завершився CPH:DOX — один із найбільших фестивалів документального кіно у світі. Команда «Архіву війни» наживо представила ініціативу та розповіла про документування воєнних злочинів. 


Спеціальною гостею події стала Олександра Матвійчук, партнерка проєкту, співініціаторка «Трибуналу для Путіна», а також керівниця «Центру громадянських свобод», що отримав Нобелівську премію миру-2022. Ми розпитали Романа Бондарчука, керівника «Архіву війни» про те, як відбувся захід.

Враження від фестивалю

Це був мій перший досвід на CPH:DOX — досі він збігався у датах із Docudays UA, і підготовка до фестивалю в Києві не давала змоги на нього потрапити. Враховуючи, що ще минулоріч хітом фестивалю був фільм про Навального, а програма, присвячена Україні, мала назву, достойну букваря «Україна — незалежна держава» (Ukraine Is an Independent State), фестиваль зробив значний стрибок у наближенні до розуміння нас і наших проблем. Україну представляли українці/-ки, які з перших вуст розповіли про те, що з нами відбувається на побутовому та емоційному рівні, що потрібно для того, аби ця війна закінчилася нашою перемогою. Зокрема, в індустрійній секції взяли участь проєкти Ірини Цілик, Оксани Карпович та Єгора Трояновського. Дві з цих розробок отримали відзнаки журі. Також у програму були відібрані стрічки «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова, «Коли в Бучу прийшла весна» Маркуса Ленца та Міли Тешаєвої, «Синдром Гамлета» Ельвіри Нєвєри. Усі ці роботи зблизька показують наші травми, спричинені вторгненням Росії. На конференції під час фестивалю виступила режисерка фільму «Ми ніколи не згаснемо» Аліса Коваленко, яка в дохідливій формі пояснила аудиторії, чому нам потрібне постачання зброї та як саме вони можуть швидко вплинути на перебіг цієї війни. Загалом я задоволений тим, що тема України широко представлена, що нас хочуть чути й розуміти краще, ніж рік тому.

Команда «Архіву війни» та українські кінематографіст(к)и закликають звільнити з полону колегу — правозахисника Максима Буткевича. Фото: Ельвіра Нєвєра.

Про презентацію проєкту, реакцію аудиторії та пропозиції співпраці

Попри платний вхід на конференцію — зала була добре заповненою. Зібралися люди, яким не байдуже  — їх цікавили деталі нашої роботи й можливості долучитися. Одразу після виступу ми отримали пропозиції від глядачів/-ок, які хотіли приєднатися до проєкту в ролі волонтерів/-ок. Представники/-ці IT-компаній пропонували допомогти власним ресурсом — робочим часом їхньої команди. Олександра Матвійчук долучилася з Києва відеозв’язком та розповіла історію про фото часів війни на Балканах. На ньому — сербський військовий б'є ногою літню жінку в цивільному, яка лежить у калюжі крові. Лише 31 рік потому журналіст(к)и спромоглися з’ясувати обставини, за яких було зроблено той знімок. Виявилося, що військовий так і не був покараний. Після закінчення війни він став діджеєм, грав у нічних клубах і на музичних фестивалях. Тепер, завдяки новим технологіям пошуку та верифікації інформації, його особу встановлено. Ці технології ми розвиваємо в «Архіві». Для того, аби кожен/-а, хто постраждав/-ла, міг / могла розраховувати на справедливість. Крім виступу, ми провели чимало неформальних зустрічей, і я сподіваюся, до нашого проєкту невдовзі приєднаються нові партнер(к)и.

 

Чому важливо презентувати «Архів війни» на міжнародних майданчиках?

Росія вкладає величезні ресурси у «все не так однозначно», в те, аби якомога більше людей були пасивними, просто «проти війни», забуваючи, хто є агресором, і що зараз триває найактивніша фаза протистояння. Для того, аби війна виглядала настільки жорстокою й лякаючою, щоб на неї нестерпно було дивитися. І, відповідно, складніше підтримувати Україну. 

Щодо цього часто звучать заклики до переговорів: бо щодня гине багато людей «з обох сторін», і це треба якомога швидше зупинити. Хтось весь час має нагадувати, що зупинитися для нас — дорівнює зникнути. Нас просто завоюють і знищать як народ. Те, що відбувається — геноцид, і ворог цю мету відкрито декларує.


По всіх столицях світу проходять гібридні інформаційні атаки, наприклад антивоєнні марші, де закликають до миру, але через  припинення постачання зброї Україні. Тільки історії конкретних людей, які постраждали від воєнних злочинів, тобто особиста присутність нас, громадян/-ок України, на всіх важливих міжнародних майданчиках, дає змогу решті світу ототожнювати себе з нами. Нагадувати собі, що таке людська гідність. Ставити себе на наше місце. Знайти в собі сміливість нам допомогти. 

Текст підготувала Марія Глазунова.

Фото: кінофестиваль CPH:DOX.

_____
Проєкт «Архів війни» здійснюється ГО «Докудейз» у партнерстві з Infoscope, за підтримки Посольства Швеції в Україні, Prague Civil Society Centre, Канадського фонду підтримки місцевих ініціатив, «Razom for Ukraine. Разом до перемоги!», а також чеської організації «People in Need», у межах ініціативи «SOS Ukraine». Думки, висновки чи рекомендації належать авторам / авторкам та упорядникам/-цям і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть винятково автор(к)и та упорядники/-ниці.


 

22 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 6 — 13 
червня 2025
Відкриваємо прийом фільмів на Docudays UA-2025
Новини
01 серпня 2024
Відкриваємо прийом фільмів на Docudays UA-2025
Новини
01 серпня 2024
ГО «Докудейз» запускає проєкт LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів війни
Новини
26 липня 2024
ГО «Докудейз» запускає проєкт LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів війни
Новини
26 липня 2024