Д. Сміт — двічі номінована на «Греммі» продюсерка, співачка та авторка пісень. «Кокомо-Сіті» — її документальний режисерський дебют.
Батько Сміт був всесвітньо відомим барабанщиком, і вона написала свою першу пісню, коли їй було 10 років, для церковного хору в Маямі (штат Флорида). З 4 класу до старшої школи Сміт вивчала візуальне мистецтво, і здобула численні нагороди за свій погляд, зокрема нагороду штату «NAACP Act So» за фотографію і нагороду штату «Scholastics Congressional» за малювання, після чого їздила до столиці, де виставлялися її роботи. Через камінг-аут батькові в підлітковому віці, Сміт вигнали з дому, тож церковний прихожанин прихистив її у себе. Після закінчення школи Сміт витратила залишки своїх грошей на автобусний квиток в один бік до Нью-Йорка. Тоді вона почала співати в метро, де її помітили й запропонували продюсерську угоду з Sony ATV.
У ролі продюсерки Сміт почала співпрацювати з авторкою пісень Стейсі Барт, випускаючи музичні записи з відомими артист(к)ами в музичному бізнесі. Сміт була продюсеркою «Shoot Me Down» для альбому «Carter III» Ліл Вейна, який став платиновим 8 разів, і виступала з Ліл Вейном на шоу Джиммі Кіммела. Тоді Сміт підписала великий контракт із Universal Music. Була продюсеркою та писала пісні для Сі Ло Ґріна, Естель, Кеті Перрі, Андре 3000, Моніки, Лойд, Фантазії, Ніпсі Гассла, Сіари, Не-йо та Біллі Портера. Також працювала з суперпродюсер(к)ами, як-от Тімбеленд чи Марк Ронсон.
У 2014 році Сміт вирішила узгодити життя зі своєю правдою, і зробила перехід у жінку, якою вона завжди була. Вона не знала, що жити своєю правдою означає, що їй доведеться пожертвувати тим, що вона найбільше любить — можливістю творити музику і цим себе забезпечувати. Люди перестали зв’язуватися з нею. Зрештою, коли в неї закінчилися гроші та варіанти, вона зрозуміла, що доведеться відмовитися від того життя, яким воно було раніше.
Промінчиком світла стало створення фільму «Кокомо-Сіті», завдяки якому в неї відкрилося друге дихання. Вона присвятила фільму майже 3 роки, проживаючи гостею в помешканнях різних друзів. Весь цей час вона спостерігала за життям чотирьох транс-жінок, які мали що розповісти світу. Сміт була не тямила себе з радощів, коли їй зателефонували й повідомили, що премʼєра «Кокомо-Сіті» відбудеться на кінофестивалі «Санденс».
