Війна — це також й екологічна катастрофа. Тисячі тонн сміття внаслідок бомбардування будівель комунальники/-ці вивозять деінде і не знають, як це утилізувати. Близько третини всіх об’єктів природно-заповідного фонду — в окупації, а звільнені виглядають знищеними вполовину та більше. Деокуповані громади лишаються сам на сам зі спаленими підприємствами, замінованими полями, отруєними річками. Держава не має достатньо знань, лабораторій, технологій для оцінки заподіяної шкоди, очікуваних наслідків та необхідного відновлення.
Але чи до екології нам під час відновлення країни? Вчені, експерт(к)и, громадські активіст(к)и твердять: так, це є обов'язковою частиною стратегії відбудови. Європейські чиновники/-ці визначають це умовою вступу до ЄС. Тим часом декларації уряду про «екологічний підхід», виголошені на міжнародних конференціях, вдома перетворюються на повне ігнорування цього підходу. Діючі екологічні вимоги «на час дії воєнного стану» намагаються заблокувати і законодавці, і виконавча влада, і бізнес.
Що з цим робити? Як дотримуватися прав людини на чисте довкілля навіть під час війни?
Спікер(к)и:
Руслан Гаврилюк, кандидат геологічних наук, голова ГО «Національний екологічний центр України», Національний координатор Української платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства;
Надія Шевченко, активістка Інформаційного центру «Зелене досьє».
Модератор:
Дмитро Іванов, журналіст, член Ради Національного екологічного центру України.
