Із початком повномасштабного російського вторгнення документалістика, яка зазвичай перебуває на околиці кіноіндустрії, бо рідко потрапляє на вістря глядацької цікавості і в основному працює зі складними темами й малими бюджетами, раптом виявилася єдиною активною ланкою кіноіндустрії. Виявилося, що саме документаліст(к)и, які, зазвичай, мають необхідні навички для роботи в екстремальних умовах, можуть швидко адаптувати процеси кіновиробництва до нових реалій.
До того ж трагедія війни привернула більше уваги закордонних партнерів до української культури загалом і підвищила попит на український кінопродукт про актуальні події. З іншого боку, відносна стабілізація воєнної ситуації збігається зі стагнацією на внутрішньому ринку: відсутність державної підтримки, зменшення кількості екранів, втома та вигорання всередині спільноти.
Ми запросили активних учасників та учасниць документальної сфери, а також представників/-иць державних інституцій, щоб у ширшому колі продовжити розмову, яка так чи інакше відбувається в кулуарах. Яким був цей рік для нас? Яким ми хочемо бачити рік майбутній?
Спікер(к)и: Єлизавета Сміт, Євген Рачковський, Марія Пономарьова, Жанна Максименко-Довгич, Ольга Бесхмельниціна, Андрій Котляр, Наталія Мовшович
Модератор: Ілля Гладштейн
Єлизавета Сміт отримала освіту з режисури кіно. У 2014 році стала співзасновницею продюсерської компанії «Табор». Після української революції почала волонтерську роботу з дітьми в місті Миколаївка Донецької області. На основі цього досвіду зʼявився документальний фільм «Школа №3», співрежисером якого став Жорж Жену. Фільм здобув головний приз у конкурсі Generation 14+ на Берлнале. Її дебютний короткометражний фільм «Солітюд» був відібраний до програм ОМКФ та Raindance у 2019 році і номінований на нагороду Української кіноакадемії у категорії «Найкращий короткометражний фільм». Єлизавета була учасницею Berlinale Talents. Вона є членкинею Української кіноакадемії та Європейської кіноакадемії. Нині працює над розробкою фільму «Вакуум» та над документальними фільмами «Слухати світ» і «Дні, які я хотіла б забути».
Євген Рачковський — кінопродюсер, живе та працює в Києві. Комерційний директор та продюсер компанії «Табор», працює переважно з креативною документалістикою. Закінчив продюсерський інтенсив Terrarium у 2020 році, випускник EURODOC22.
Марія Пономарьова (1991, Київ) — режисерка, сценаристка та креативна продюсерка. Випускниця режисерської майстерні Юрія Терещенка КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого. У 2016 році отримала ступінь магістра кіно Нідерландської кіноакадемії. Марія є членкинею Європейської Асоціації Документалістів (DAE), Української кіноакадемії, Гільдії українських режисерів та Гільдії неігрового кіно.
Жанна Максименко-Довгич — режисерка та продюсерка з Києва, Україна. Після закінчення Інституту журналістики Київського державного університету у 2000 році працювала переважно на телебаченні, де розпочала свою кар’єру як журналістка та сценаристка. Як продюсерка брала участь у запуску MTV в Україні, а також керувала різними українськими телевізійними проектами. Її новий проєкт «Мир для Ніни» (на стадії виробництва) отримав головну нагороду на Geneva Impact Days на FIFDH 2022 та приз Європейської асоціації документального кіно на Beldocs in Progress 2021.
Ольга Бесхмельниціна — українська продюсерка із понад 10-річним досвідом кіновиробництва. Співзасновниця очолюваної жінками компанії 2Brave Productions.Продюсувала такі фільми, як «Стоп-Земля» Катерини Горностай (Crystal Bear Generation 14plus на Berlinale 2021), «Анна» (2019) Декеля Беренсона (нагорода за найкращий короткометражний фільм BIFA 2019, у шорт-листі BAFTA), «Жива ватра» (нагорода Hot Docs 2015), «Колапс. Як українці зруйнували Імперію Зла» (документальний серіал 2021 для «Суспільного»). Випускниця навчальних програм Ex Oriente та Eurodoc. Голова правління Української кіноакадемії.
Андрій Котляр — український оператор і продюсер, член кінообʼєднання Babylon’13. Виконавчий директор Kinoko — українського кінофестивалю кінооператорського мистецтва, член Української кіноакадемії. Має ступінь магістра з операторської роботи від Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. До його головних робіт у якості продюсера й оператора належать War_Note (2019, реж. Роман Любий), «Поміж кадрами» (2020, реж. Анастасія Тиха), «Залізні метелики» (2023, реж. Роман Любий), «День незалежності» (етап постпродакшну, реж. Володимир Тихий).
Наталія Мовшович — керівниця напряму «Кіно» Українського інституту, менеджерка проєктів та програм культурної дипломатії у сфері кіно, комунікаційниця. У попередні роки була в командах Одеського міжнародного кінофестивалю та кінокомпанії «Артхаус Трафік»; працювала контент-менеджеркою програми Culture Bridges Британської Ради в Україні, PR-менеджеркою дистриб'юторської компанії B&H Film Distribution (офіційний представник студій Universal та Paramount Pictures в Україні).
Ілля Гладштейн розпочав свою карʼєру у кіно як відбірник короткометражних фільмів на МКФ «Молодість». У 2013 році став співзасновником Міжнародного фестивалю кіно й урбаністики «86», який проводили у 2014–2018 роках у місті Славутич. З 2014 року займається дистрибуцією незалежного кіно в компанії 86PROKAT. У 2019 році заснував артхаусний кінотеатр KINO42 у Києві. У 2017 році Ілля засновує продакшн-компанію Phalanstery Films. Премʼєра його першого продюсерського повнометражного документального проєкту «Співає ІФТКЕ» відбулася на фестивалі Visions du Reel (Ньйон, Швейцарія). Цей фільм отримав «Золоту дзиґу» від Національної кіноакадемії та нагороду «Кіноколо» від Спілки кінокритиків України. Перший короткометражний художній фільм, який продюсував Ілля, — «Це побачення» — отримав спеціальну відзнаку Берлінале у 2023 році.
