У звʼязку з початком повномасштабної війни, покази фільмів з програми DOCU/УКРАЇНА відбудуться на Краківському кінофестивалі з 29 травня по 5 червня. 

Фільм «Плай» – повнометражний документальний дебют Єви Джишиашвілі – занурює у життя родини Малковичів. Кінознавиця Альона Пензій поспілкувалася з Євою Джишиашвілі про зйомки фільму, підходи до роботи з героями, війну та життя родини Малковичів сьогодні.

Як ви знайшли своїх героїв?

Ідея фільму з‘явилась у 2014 році, коли я зрозуміла, як багато людей готові жертвувати своїм життям заради незалежності й свободи України. Це вразило мене, і я хотіла зрозуміти, в якому середовищі і як живуть та працю ці сміливі люди.

Під час дослідження один мій друг познайомив мене з родиною Малковичів. Я відразу зрозуміла, що це мої герої. Їх щирість та зовнішня простота укладу життя підкорили мене. Я б назвала це ніжністю, яка проявляється у стосунках між дорослими та дітьми, у любові до праці та землі, у прекрасній природі навколо. Навіть у тому, як вони приховували свій біль. На цьому тлі вгадувався залізний стрижень всередині героїв, драматичність подій, які вже сталися і які ще попереду. Цей контраст я і досліджувала.

Як довго ви спостерігали за їхнім життям?

Це були п‘ять років зйомок. Маленький Василько (ред. герой фільму) ще не вмів розмовляти, коли я починала знімати. Я споглядала за повсякденним життям родини, ділила з ними нелегкий сільський побут. І ці сцени важкої праці, міркувань, дозвілля, спілкування з дітьми перепліталися і поєднувалися у загальнолюдський досвід безперервності буття. 

Спокій і мир як середовище, і напруга війни в ньому, що з‘являється, як хижий звір. Так вже було в стародавні часи. Люди живуть, вирощують хліб, виховують дітей. Потім приходить орда, яка хоче це все зруйнувати, і люди мусять боротися. Сьогодні якраз такий момент нашої історії, коли ворог знову на порозі, знову намагається винищувати. 

Правда загалом дуже тиха та сором‘язлива. Пропаганда голосно кричить, привертає увагу, а правда спочатку дуже тихо говорить, а потім кричить голосами жінок і дітей, коли бомблять, вбивають, ґвалтують. Онуки Дмитра та Ганнусі, головних героїв фільму, хоча і зростають у мирному середовищі, але відчувають біль війни, ставлять непрості питання дорослим та самі ж на них відповідають. Думки, які вони транслюють, дуже прості, але такі влучні.

Який метод роботи з героями ви обрали, працюючи над фільмом? Чи ви спостерігали за героями, чи, може, провокували їх до певних дій? 

Атмосфера в родині була настільки самодостатньою, цілісною, що навіть на думку не спадало провокувати. Загалом, це не мій метод, хоча я його не заперечую. Теоретично, він би й не спрацював у цій ситуації, бо герої дуже цілісні. Мені було приємно спостерігати за їхнім життям, не хотілося навіть переривати цей потік. Було бажання заглибитися в нього та слідувати за героями, що я і робила. Життя писало сценарій. Якби щось штучно було привнесено, це б все зруйнувало.

Яку роль відіграв у вашому фільмі Сергій Буковський, креативний продюсер стрічки? 

Це кіно почалося, коли я навчалася в майстерні Буковського. Тому Сергій Анатолійович від початку долучився до роботи з матеріалом. Він був нашим камертоном, і згодом приєднався до проєкту як креативний продюсер. 

В цілому, для мене важливо переглядати відзняте разом із людьми, яким я довіряю. Робота над фільмом тривала майже шість років. Коли ти постійно занурена в матеріал, складно сприймати його відсторонено. Палітра відтінків значень стає дуже суб’єктивною, а креативний продюсер вберігає від цього. Буковський небагатослівний: іноді він каже пару фраз, які проявляють нові звʼязки. Дивлячись на те, як він сприймав матеріал, я розуміла, чи на правильному шляху. 

Загалом, команда у нас чудова — разом із продюсером, редактором, режисером монтажу, звукорежисером, адже ми — на одній хвилі.

Найдраматичніші моменти з життя героїв ви виносите у фінальні титри. Чому ви вирішили зробити саме так?

Так, це фільм на межі — межі війни та миру, радості та суму, філософії та наївності. Мені хотілось, щоб війна прочитувалася між рядків цього прекрасного світу. Так вона виглядає ще драматичніше, як на мене. Вона зазіхає на цей, може й не такий досконалий, але самодостатній світ, намагається зруйнувати його і ззовні, і зсередини. Для мене це і є головна драма. Ніжність миру, підступність війни. 

Діти проговорюють головні меседжі фільму. Так просто і наївно вони доносять суть, природу речей, вибудовують причинно-наслідкові зв‘язки. Наприклад, у своєму монолозі маленька Анничка (ред. героїня фільму) каже: «Нечемні люди створили війну, а чемні погодилися на війну». Хіба можна сказати краще?
 

Яку роль у вашому фільмі відіграє природа?

Герої органічно поєднані з природою. Вони вписані в це середовище, є його частиною. Життя родини Малковичів залежить від річних циклів природи. Періоди активності змінюються періодами тиші. Це таке особливе дихання, що збігається з диханням фільму, переплітає ритми. 

Як герої вашого фільму відреагували на сьогоднішню суспільно-політичну ситуацію в Україні?

Сьогоднішня війна, яку розв’язала Росія, — це результат суспільно-політичної ситуації останніх 30 років. Увесь цей час Дмитро виборює незалежність для країни: чи то боротьба на Майдані, чи громадська активність у територіальній громаді, чи волонтерська допомога на передовій. Навіть зараз він знаходиться у районі бойових дій, допомагаючи військовим. Тому загалом не змінилося нічого. Умови стали більш жорсткими: більше болю, загроз та жертв, бо це гостра фаза війни, яку Росія веде проти нас вже сотні років. 

Кадри з фільму «Плай»