Дорогі друзі, ми пишаємося, що нам вдалося цього року успішно провести фестиваль онлайн, але у 2022-му ми прагнемо до зал, бо скучили за вами та зустрічами наживо. Тому ми вже взялися за роботу й незабаром відкриємо вам тему 19 Docudays UA! Нехай у рік Тигра «офлайн» переможе «онлайн» і ми зустрінемося після свят!
Частина нашої команди згадувала 2021 рік під час підсумкового стриму, але у нас назбиралося стільки думок, мрій та історій, що ми вирішили поділитися ними ширшим колом.
Дар’я Аверченко, директорка Комунікаційного департаменту:
«Найбільше випробування минулого року — це потрапляння в День бабака. Чи можна було собі уявити, що ми знову на живій пресконференції напередодні відкриття 18 Docudays UA дізнаємося про черговий карантин? Цього разу ми передбачили такий перебіг подій і вийшли у заплановані датина docuspace.org. Однак цей досвід довів, що фестивальник — істота соціальна та за ґратами локдауну сумує за живим спілкуванням, відмовляється від їжі й мріє тільки про вихід назовні. Тож 19 Docudays UA ми запланували у гібридному форматі, з живими показами, майстер-класами, виставкою, індустрійною програмою, табором для дітей і показами онлайн для тих, хто не зможе бути присутнім фізично. «Най все збудеться», — напишу на папірці, спалю під бій годинника в новорічну ніч, розмішаю в шампанському і вип'ю. Кажуть, як все це встигнути за хвилину до опівночі — мрія точно здійсниться».
Олександра Набієва, кураторка міждисциплінарної програми DOCU/СИНТЕЗ:
«Герметичний 2021 став лабораторією для експерименту та нових форматів. Аматорська комп'ютерна анімація, мультимедійна виставка з тотальною інсталяцією в діалозі з кібернетикою та науково-популярним кіно. А також гібридна, фотографічна та VR-виставка Олександра Чекменьова, яка помандрувала країною, підважуючи стигму навколо ментального здоров'я. У межах започаткованої цьогоріч міждисциплінарної програми DOCU/СИНТЕЗ ми вивели розмову про рухоме зображення також і в мистецьке поле. Усі зв'язки: очевидні, оприявнені та примарні — сплели цей рік у щось цінніше, ніж можна було очікувати від пандемічної реальності».
Євген Антюхін, директор IT-департаменту:
«Цього року мене надихала думка про те, що під час карантину ще важливіше, ніж у доковідні роки, продовжувати показувати документальне кіно. Продовжувати дивитися, що відбувається у різних куточках нашої планети, та незважаючи ні на що, працювати над своїм критичним мисленням.
Після вдалого онлайн-фестивалю у 2020 році ми побачили потенціал в DOCUSPACE. Тож вирішили підготуватися до 2021 ще краще та удосконалили наш онлайн-кінотеатр, де тепер щомісяця відбуваються сотні переглядів».
Ксенія Шиманська, директорка Правозахисного департаменту, ділиться спогадом про один із показів у межах Мандрівного Docudays UA, який вона відвідала восени під час кампанії «Разом — за безпечні пологи!»:
«На показі фільму «Невидимі», за участі режисерки Майї Маріняк у Кропивницькому, пролунало таке запитання від учасника заходу: «Для чого нам, чоловікам, дивитись цей фільм?». Звичайно, запрошені спікерки могли відповісти на це запитання. Проте потреба зникла, коли слово взяв присутній у залі лікар. Він сказав приблизно таке: «Ми формуємо запит на зміну медичної системи. Усі ми (і чоловіки також). Якщо ми не говоритимемо про необхідність змін, то медична система не буде змінюватись». Ми працюємо заради таких коментарів та людей, які стають нашими агентами змін!».
Марія Суляліна, проєктна менеджерка Мандрівного Docudays UA:
«Коли згадую цей рік з Docudays UA, першим спадає на думку семінар для регіональних координаторів Мандрівного Docudays UA і стратегічна сесія в серпні. Це було дуже дивне та радісне водночас відчуття: зібратися наживо після затяжної онлайн-реальності. Ми працювали всі разом над оновленням Стратегії Мандрівного і планували Мандрівний у 2021 році. Але найбільше надихає мене зараз те, що ми впевнено рухаємося за планом, який тоді намітили. Це було б неможливо без команди та наших регіональних партнерів, які проводять фестиваль у регіонах».
Ірина Сидоренко, комунікаційна менеджерка Правозахисного департаменту:
«У межах акції до старту кампанії «Разом — за безпечні пологи!» ми встановили у парку імені Т. Шевченка в Києві гінекологічне крісло. Наприкінці акції я лишилася чекати вантажників, які мали допомогти доставити крісло назад, у пологовий будинок. Але поки чекала, довелося відганяти від крісла хлопців, які хотіли на нього сісти. Вони думали, що це артоб'єкт, а я відповідала за крісло головою і боялася, щоб цей «артоб'єкт» не зламали».
Скажемо чесно: знаємо, що наступного року на нас чекає не одне випробування, але ж долаючи їх разом, ми завжди винаходимо щось нове. До майбутніх відкриттів у новому вогняному та, як завжди, шаленому році!