Готуємося вирушити до висохлого озера Бонневіль у штаті Юта (США) та наздогнати мрію разом з героями фільму Семена Мозгового «Сіль із Бонневілю» Максом та Назаром. Альона Пензій розпитала Семена про зйомку, роботу над музикою до стрічки, труднощі та особисті рекорди.
Що спонукало вас зняти фільм?
Спочатку це був продюсерський проєкт. Мене як режисера запросили в 2017 році й сказали:
— Семене, хочеш поїхати в Америку?
— Так, чом би й ні, — відповів я.
От і вся історія (сміється — авт.).
Далі все сталося досить швидко — поїхали та відзняли. Проте, як ми закінчили, у мене виникло відчуття, що з матеріалів не виходить цілісного фільму. Тому десь пів року, а може, і рік я не працював над ним. І вже на етапі монтажу нарешті знайшов «своє кіно» й врешті завершив роботу.
Хто з двох героїв фільму, Макс чи Назар, вам ближчий по духу?
Я намагаюся не приставати на ту правду, яку мені пропонує герой: знімаючи документальне кіно, дивлюся на все з боку. Але загалом в мене склалися непогані стосунки з обома героями. Для мене важливий саме їхній дует, пристрасть, яка звела їх на вісім років. Цей фільм про дружбу двох людей, зміну їхніх взаємин, вирішення проблем. Вони дуже різні, кожен зі своїм досвідом, цілями й темпераментом, але я вважаю, що один без одного вони навряд чи досягли б таких результатів.
Порівняно з вашим попереднім повнометражним фільмом «Історія зимового саду», ви підходите до своїх героїв досить близько, ви вже не сторонній спостерігач. Чим зумовлена така зміна в оптиці?
У фільмі вагому драматургічну роль відіграє музика. Розкажіть про вашу співпрацю з композиторами.
Композитор, з яким я працював спершу, написав не те, що було потрібно для стрічки. Згодом я прийшов на презентацію музики, створеної в межах Envision Sound (освітній проєкт для кінокомпозиторів, створений Британською радою в Україні в співпраці з Довженко-Центром — авт.), але там теж не знайшов, що шукав. І вже виходячи з події, я почув викрики вслід: «Hey! Hey! Stop! Wait!». Хлопці (Лука Лебанідзе та Звяд Мгебрішвілі, учасники проекту з Грузії — авт.) підійшли до мене й кажуть:
— Тут така справа, нам дали написати музику до архівного фільму, а ми хочемо попрацювати із чимось сучасним.
Виявилося, ці дуже круті грузинські композитори мають власну студію звукозапису. Початкова версія музики до фільму мала напрочуд багато грузинських народних інструментів. Я трохи зменшив їх кількість, але вже далі майже не втручався в роботу композиторів.
Герої вашого фільму їдуть у США, щоб поставити рекорд. Які ви рекорди ставили, створюючи цей фільм?