Придивляємося до кожного з фільмів-учасників національного конкурсу DOCU/УКРАЇНА. Стрічка «Рози. Фільм-кабаре» — дебютна режисерська робота Ірени Стеценко. Фільм розкриває особистості та ролі сімох учасниць колективу Dakh Daughters у взаємозв’язку з подіями Революції Гідності. Альона Пензій розпитала Ірену про співпрацю з Dakh Daughters, роботу у жанрі мюзиклу та виклики під час зйомок.
Що спонукало вас зняти цей фільм?
Узимку 2013 я почала працювати з Dakh Daughters як саундпродюсерка. Це стало потужним поштовхом у моєму житті. Поруч завжди був мій чоловік, Сергій (Стефан) Стеценко — досвідчений оператор-документаліст. Ми знімали концерти — на сцені й за лаштунками — мабуть, тому, що просто не могли не знімати. Це давно вже стало природним станом нашого співіснування.
Та хтозна — можливо, накопичення матеріалу ні в що не переродилося б, якби не Революція гідності. Перед кожним/-ою як громадянином/-кою та особистістю тоді постали питання, які вимагали моментальних рішень. Для мене це стало також моментом, коли я прийняла режисерську відповідальність. Тож я мусила освоювати цю непросту професію на льоту.
Чому ви вирішили обрати такий незвичний для документального кіно жанр, як мюзикл?
Зважаючи на мою першу професію, жанр мюзиклу найприродніший для мене. Ідею кіномюзиклу із Dakh Daughters я плекала ще до Революції гідності. Щоб її втілити, я обрала живу, документальну камеру. Мабуть, це був внутрішній виклик самій собі — змусити документальний матеріал бути легким і рухливим, як оперета.
Який етап створення фільму для вас був найскладніший?
Усі. Я все робила вперше, тому гуглила та вчилася виправляти помилки. Найскладнішими були моменти, коли хтось поруч здавався і треба було мотивувати й надихати цю людину знову.
У вашому фільмі сім героїнь. Чи складно вам було з ними працювати і чи вдалося усім приділити рівну кількість уваги?
Dakh Daughters — це такий зрілий альянс сформованих особистостей, що з ним неможливо впоратись, якщо його учасниці не зацікавлені в тому, що відбувається. Не треба забувати, що вони є акторками одного театру вже багато років поспіль — їхні ролі як на сцені, так й у житті хара́ктерно окреслені та не перетинаються: кожен образ виразний і насичений. Хай під яким кутом подивитися, вони завжди утворюють ідеальну квітку із семи пелюстків.
Ваш фільм про революцію: тож який аспект у цій безмежній темі ви хотіли висвітлити?
