Сьогодні, 25-го квітня, в межах майстерні DOCU/КЛАС українські та іноземні кінокритики подискутують на тему «Навіщо дивитися документальний есей онлайн?». Вмикайте о 17.00 онлайн-трансляцію англійською мовою на нашому Youtube-каналі, та з перекладом на українську – на фестивальному сайті. Кінокритикиня Наталя Серебрякова коротко розповідає, чим особливий жанр фільму-есе.
«Фільми у жанрі есе, мабуть, є найінноваційнішою та найпопулярнішою формою кіномистецтва, починаючи з 1990-х», – писав Тімоті Корріган у книзі «Фільм-есе» (2011). Яким же є цей жанр? Це документальна або неігрова картина, яка висвітлює реальність, використовуючи слова, зображення та звуки для передачі повідомлення. Що робить есей особливо виразним? Насамперед – особистісний вимір і стиль режисера або режисерки.
У кінокритиці термін «фільм-есе» вживається для опису саморефлексивного та самореференційного документального кіно, що розмиває межі між художньою вигадкою та нон-фікшеном. Такі твори з’явилися ще невдовзі після того, як брати Люм’єр створили свої перші стрічки. Однак теоретики одноголосно погоджуються з тим, що вперше наведене визначення використав художник, авангардист і режисер-експериментатор Ганс Ріхтер у 1940 році. Пізніше есеїстичною формою зацікавився Андре Базен, проаналізувавши «Лист із Сибіру» (1957) Кріса Маркера – екранний нарис про реальність минулого та сучасного Сибіру. І саме Кріс Маркер вважається засновником жанру есеїв у кінематографі.
Французька «нова хвиля» популяризувала короткометражні есеї, а німецьке «нове кіно» відродилося через них завдяки широкому інтересу до вивчення національної історії. Фільми-есеї мають літературну генеалогію і можуть бути, наприклад, пропагандистськими (Дзиґа Вертов), дослідницькими (Шанталь Акерман) або щоденниковими (Йонас Мекас).
Серед сучасних режисерів-есеїстів найвідоміші – Джем Коен, Брюс Бейлі, Пітер Гаттон (який нещодавно пішов із життя). Вони використовують кадри так, як письменники використовують речення, і за допомогою монтажу створюють смислові зв’язки, вибудовуючи з матеріалу певне повідомлення, а кожний витвір автора є передусім зображенням його особистості.
На Docudays UA-2020 фільми-есе складають програму «Вибачте. Зображення відсутнє». Стрічки доступні для перегляду на docuspace.org.
__
Чільне фото: кадр з фільму «Я часто думаю про Гаваї»