З 22 до 26 червня включно на кіноринку Marché du Film свої повнометражні проєкти презентували й українські документаліст(к)и. Розповідаємо про те, як пройшов UKRAINIAN SHOWCASE @ Cannes Docs та які перспективи відкрив для українських учасників і учасниць. Презентація стала можливою завдяки співпраці Українського інституту та Docudays UA.

Цього року Marché du Film, як і багато кіноподій у світі, відбувався онлайн. У межах секції Cannes Docs 22 червня українські режисер(к)и та продюсер(к)и представили свої кінопроєкти на UKRAINIAN SHOWCASE @ Cannes Docs. Її віртуальними відвідувач(к)ами стали понад 150 кінопрофесіоналів з усього світу. Серед них – керівники та керівниці впливових європейських сейлз-агенцій (Deckert distribution, Cat’n’Docs, Rise&Shine) та головних фестивалів документального та ігрового кіно (Berlinale, Visions du Réel, CPH:DOX, Doclisboa).

Окрім презентації, проєкти-учасники отримали індивідуальні консультації від провідних міжнародних експертів та експерток,а саме від тренерів EURODOC, відомої навчальної програми для продюсерів. Участь у Cannes Docs також передбачала доступ до насиченої онлайн-програми – воркшопів, лекцій, міжнародних шоукейсів та спеціальних показів.

ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ UKRAINIAN SHOWCASE @ CANNES DOCS

Дар’я Бассель, керівниця індустрійної платформи DOCU/ПРО

Ми познайомились з П’єром-Алексі Шеві, куратором Cannes Docs, ще кілька років тому на ринку фестивалю DOKLeipzig. Тоді він був, крім іншого, куратором ринку фестивалю FIPADOC і документальної секції на Marché du Film. Добре пам'ятаю, як, згадуючи Marché du Film, ми захопилися ідеєю привезти українську делегацію. П’єр-Алексі подивився на нас з недовірою і порадив перевірити ціни в Каннах, мовляв, там дуже дорого. Наступного ж року я опинилась уперше в Каннах і мала нагоду подивитися, як відбуваються шоу-кейси на Cannes Docs,і зауважила, що хоча Україна завжди представлена в Каннах, саме документальні проєкти жодного разу не були презентовані окремо. Тоді я знову нагадала П’єру-Алексі про наше бажання привезти український док. Згодом ми знову побачилися в Амстердамі під час фестивалю IDFA, куди ми разом з Держкіно та Українським інститутом привезли українську делегацію. Саме там ми остаточно домовились про український шоу-кейс. Надзвичайно важливо, що Український інститут одразу підтримав цей проєкт і не змінив своїх намірів навіть після секвестрування бюджету.

Я сподіваюсь, що цьогорічний шоу-кейс є першим, та не останнім – і що ми щороку зможемо презентувати щонайменше 4 неймовірних документальних проєкти, які потім матимуть прем’єри на найкращих світових фестивалях. Мушу зауважити, що ще досі фахівці та фахівчині на різних ринкових подіях можуть плутати Україну з Румунією або Грецією. Але що більше ми робитимемо таких подій, то більш упізнаваною буде наше кіно, наші режисер(к)и та продюсер(к)и, наша країна загалом.

Ольга Бірзул, керівниця напрямку «Кіно» Українського інституту

У часи глобальних викликів навіть найбільший Каннський кіноринок Marché du Film змушений адаптуватися до нових умов. Саме тому Український інститут створив умови для онлайн-присутності українських документалістів та продюсерів на кіноринку №1. Сьогодні таке віртуальне представництво стало альтернативою традиційному українському павільйону в Каннах, і ми віримо, що цей міжнародний нетворкінг закладе фундамент для довготривалих міжнародних партнерств.

УЧАСНИЦІ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ПРО ДОСВІД CANNES DOCS

Єва Джишиашвілі, режисерка фільму «Плай»

Участь у Cannes Docs –  це нові можливості, більша відповідальність і вимоги до себе. Це була нагода для нас поспілкуватися з експерт(к)ами, ми отримали справді позитивні відгуки про наш проєкт та з новими враженнями повернулися до роботи над фільмом. Декілька фестивалів запросили нас до участі. Хоча індустрійна платформа Канн проходила онлайн, вона вражала масштабністю. І хоч живого спілкування бракує, учасники та учасниці кіноринку вивчають профілі один одного, мають можливість контактувати, проводити зустрічі онлайн та налагоджувати професійні контакти. 

Хочеться додати, що Docudays UA та Український інститут впевнено презентують українську документалістику на міжнародній арені. Документальне кіно не є комерційним і тримається на ентузіазмі команди. І оскільки часто документальні проєкти починаються без фінансування, тому неабияк і важлива підтримка державних інституцій.

Марта Смеречинська, режисерка фільму «Щоденник Нареченої Христа»

Невтомно перемикаюсь з воркшопів на онлайн-трансляції фільмів, зі спільних тусівок на особисті зустрічі з експерт(к)ами. А Каннський «тіндер» тим часом пропонує найкращі для нашого проєкту «пари». 

Оскільки цьогоріч нам з нашою продюсеркою Наталією Лібет пощастило бути частиною UKRAINIAN SHOWCASE @ Cannes Docs і презентувати наш майбутній фільм, величезна кількість експертів/-ок дізналися про те, яку історію ми хочемо подарувати глядачам. Цей тиждень ринку – надзвичайний внесок у наш процес роботи над фільмом, а також у моє самоусвідомлення всередині індустрії.  

Аліна Горлова, режисерка фільму «Поміж війнами»

Виявилося, що записати відео не легше, аніж вийти на публіку. Жива аудиторія завжди дає тобі енергію. Організаторам Канського кіноринку прийшлося не солодко, було видно, що складно перевести таку масштабну подію в онлайн. Дуже корисною була консультація від шотландської продюсерки Флори Коскер (EURODOC, SDI Productions). Вона підказала нам неочевидні кроки, як зв’язатися з потрібними людьми. Наприклад, що допомогти у фестивальній дистрибуції можуть представники фондів, які вже підтримали проєкт. І оскільки фільм наразі на завершальній стадії, то основний акцент ми й зробили на зустрічах з дистриб’юторами та представниками/-цями фестивалів.

Люба Кнорозок, продюсерка фільму «Свідки Флоріана»

Канському кіноринку навіть онлайн вдалося створити максимально заплутану й складну (читай «ексклюзивну й малодоступну для невтаємничених») систему навігації. Окремий новий сайт, три аплікації, два відеомесенджери й безліч інших нюансів. Як винагорода для тих, хто вирішить цю головоломку, – доступ до всього світу професіоналів в індустрії, не виходячи з кімнати. Приємно, що за умов онлайн-формату не доводиться витрачати наші, і без того символічні бюджети, на дорогу. Живого фестивалю це не замінить, проте індустріальне спілкування виходить значно концентрованішим.

Чільне фото: кадр з фільму «Свідки Флоріана»