Цього року від України в міжнародній лабораторії UnionDocs Research & Development Lab брав участь Семен Мозговий — режисер, монтажер та продюсер зі своїм проєктом документального фільму у розробці «Сльози Апача» за підтримки Українського культурного фонду та платформи B2B Doc. Для нашого блогу Семен розповідає детальніше про програму резиденції, а також ділиться міркуваннями про виклики, з якими стикається авторське документальне кіно сьогодні.
UnionDocs (UNDO) — це некомерційний центр документального мистецтва в Брукліні, Нью-Йорк, що займається освітою для незалежних кінематографістів, а також виробництвом, презентацією та публікацією проєктів у жанрі креативної документалістики. Лабораторія з дослідження та розробки — це щільна за графіком та структурована тритижнева програма, що допомагає її учасникам та учасницям відточувати, формулювати свої ідеї, окреслюючи шляхи дослідження, доступ до теми та естетичний підхід до початку виробництва стрічки. Завдяки щоденним показам фільмів та обговоренням, дискусіям під час семінарів ми, як учасники, знайомилися з різноманітними світовими підходами та практиками документального кіно.
Фото: Аліна Горлова
Три дні на тиждень було присвячено перегляду фільмів та їхньому обговоренню з ментор(к)ами програми: режисеркою та програмеркою Рут Сомао, режисером Девідом Осітом і продюсеркою Су Кім. Після цього протягом резиденції ми продовжували роботу в групах з тьютор(к)ами, зосереджуючись на обговоренні власних проєктів. Окремим блоком у розкладі йшли дводенні семінари, спрямовані на глибше розуміння деяких аспектів кіно. Наприклад, кінокритик, програмер та артконсультант Карлос Ґутьєррес на прикладі фільмів «Сантьяґо» (Жуан Саллєс) та «Шторм» (Татьяна Уесо) аналізував сутність професії режисера-автора в документальному кіно та роботу з героями фільму, інтерв’ю та мистецьким переосмисленням закадрового тексту.
Програмери кінофестивалю True/False Жанель Авґустін та Амір Джордж аналізували простір, текст та саунд-дизайн, архітектуру, урбаністику, архівні матеріали (зокрема, особисті), монтаж та творення міфів у документальному кіно на прикладі різноманітних короткометражних фільмів останніх років. За три тижні резиденції ми переглянули 33 повнометражні та короткометражні фільми різних жанрів.
Майстер-класи із запрошеними гостями охоплювали всі різні стадії роботи над фільмом: від планування, пошуку фінансування, власне зйомки та монтажу до дистрибуції та показів на фестивалях. У форматі діалогу представники та представниці індустрії ділилися своїм баченням процесу творення документального кіно. Що важливо, запрошені гості говорили з різних позицій: чи то режисер/-ка, чи композитор/-ка, чи сейлз-агент/-ка.
Паралельно щочетверга учасники та учасниці презентували пророблену за тиждень роботу над своїм проєктом. Основним завданням резиденції було створити грантову пропозицію (grant proposal) — основний документ, необхідний для пошуку фінансування та заповнення грантових заявок. Він складається із чотирьох елементів: логлайн, синопсис, огляд теми (topic summary), авторське бачення (artistic approach). Враховуючи те, що під час резиденції розроблялися проєкти на дуже ранній стадії, фокус був саме на режисерському аспекті грантових заявок без написання стратегій фінансування та дистрибуції фільму. 
Про особливості складання логлайну і синопсису неодноразово писали в публікаціях «Продюсувати док», тож коротко пропоную розглянути тему фільму та авторське бачення.
В описі теми варто користуватися формулою «Чому це? Чому я? Чому зараз?». Потрібно розписати культурну чи соціальну значимість та контекст фільму, а також детально проаналізувати виклики та питання, які охоплюватиме ваш проєкт і чому саме ви повинні його зняти. Якщо синопсис — це базис історії, звідки починається розповідь, то тема — це про справжню суть фільму, його глибинний контекст та контроверсійність. Опис теми зазвичай займає одну-дві сторінки.
Авторське бачення — це опис того, як виглядатиме і буде відчуватись майбутній фільм, якою кінематографічною мовою буде розказана історія. Треба бути також дуже конкретним у тому, який художній підхід сприятиме розповіді, який зв’язок між автором та героями, локаціями, на чому ґрунтується стилістичний вибір у фільмі. Окремо варто зазначити художні виклики та питання, що стоять перед автором/-кою та шляхи їх розв’язання. За необхідності окрім зображення, звуку та монтажу варто згадати будь-які креативні та інтерактивні елементи, нові технології, які можуть бути використані під час роботи над фільмом, та описати, як вони покращують взаємодію між глядачами та світом історії фільму.
За три тижні у діалозі навколо цих документів народжується справжнє розуміння проєкту. Не треба боятись та нехтувати переписуванням того, що вже маєш. Іноді найбільш продуктивний спосіб — написати все наново з початку і до кінця. Не треба лити воду та писати загальними реченнями. Точність формулювання, конкретика — ось те, що вирізняє гарні грантові заявки з-поміж інших. Обов’язковими є питання, які автор ставить самому собі, та розуміння контексту, доступу до історії та форми фільму.
Резиденція дає дуже рідкісний скарб, якого зазвичай не вистачає у повсякденному житті — час. Час на занурення в атмосферу документального кіно, щоб почати дискутувати, формулювати свої думки стосовно фільмів інших людей і поступово — стосовно власних. Це тиха гавань для творчості у світі документального кіно, де усе налаштоване проти автора фільму.
Сьогодні існує велика проблема у тому, як ми розуміємо, оцінюємо та споживаємо кіно. Це усталена структура, що працює вже понад 60 років, і вона втратила свою спроможність. Елітарний світ кінематографу влаштований як механізм, який наразі працює лише на один відсоток зі ста. Кіно має безліч варіантів свого творення та подальшої комерціалізації, і не може бути якогось одного конкретного бачення, що таке кіно. Безліч талановитих людей не мали змогу продовжити свою кар’єру саме через усталеність системи.
Шлях автора / авторки полягає в тому, щоб знайти та створити особистий комфортний простір у цьому світі і продовжувати знімати фільми. Складність цього шляху в тому, як захистити себе фінансово — і далі робити саме те кіно, яке хочеш ти.
Безліч талановитих людей не мали змогу продовжити свою кар’єру саме через усталеність системи.
Поза цим існує проблема, що більшість фондів та фестивалів йдуть у комплекті з усталеними наративами, які вони декларують світові. Це іноді обмежує можливості фільму так само, як і протилежний підхід, де автор перебуває поза кордонами та контекстом. Є негласна тенденція для міжнародних фільммейкерів вимушено працювати із власним національним контекстом без змоги займатися творчістю на тему, яка зачіпає серце автора. Більшість воркшопів налаштовані на те, щоб зробити фільм доступнішим, розширити його аудиторію, але при цьому можна втратити душу фільму, стати занадто зрозумілим.
На мою думку, нам потрібні нові наративи, і саме кіно займається їх пошуком. А також пошуком нових сенсів, нової кіномови. Водночас потрібно віднаходити баланс між прагматикою життя і можливістю лишатися ідеалістами та шукати іноді утопічні шляхи. Більшість відомих фільмів, на жаль, дуже консервативні за своєю суттю. На мій погляд, модель документального світу набагато лицемірніша та колоніальніша, ніж ігрового кіно. Вона існує у вже готовій пласкій матриці, що продукує ті самі сенси у притаманній їй вишуканій манері. Іноді найзаповітніші теми та історії стають предметом торгів між автором та індустрією, зашиваючи унікальне та особисте у сталу систему координат. Уже наперед вирішено, хто протагоніст і антагоніст, у який момент фільму потрібно сумувати, а в який радіти — монтаж, структура або музичний супровід не дають шансів для інакшого трактування. У цій логіці тема та політична складова визначальні, а саме кіно як мистецький твір виявляється другорядним. Це часто зумовлено основним джерелом фінансування від некомерційних фондів або телебачення. Все повинно бути чітким та зрозумілим, та це не залишає місця для інтерпретації.
Чому це саме фільм, а не стаття або подкаст, який кінематографічний аспект має історія? Чому саме ви її розказуєте та який у вас доступ до теми фільму? Які відносини у вас із героями, як ви трансформуєте людей у персонажів та будуєте наратив?
Важливо не припиняти ставити собі запитання в процесі роботи та бути гнучким під час змін у виробництві проєкту, яке зазвичай займає декілька років. Чому це саме фільм, а не стаття або подкаст, який кінематографічний аспект має історія? Чому саме ви її розказуєте та який у вас доступ до теми фільму? Які відносини у вас із героями, як ви трансформуєте людей у персонажів та будуєте наратив?
Найважче у цьому процесі залишатися собою. Поглиблювати власну кіномову, не йти на компроміси із собою. Це важчий шлях, але, безумовно, цікавіший. Швидкий успіх може бути поцілунком диявола. Визнання лише відчиняє деякі двері, проте режисер завжди повинен відчувати жагу, кидати собі виклик та боротися. Необхідно вибудувати власну настанову, чим є для тебе успіх — і, можливо, він буде зовсім не збігатися з усталеними уявленнями зі світу кіно.
Для мене немає різниці між ігровим та неігровим кіно. Мабуть, єдина відмінність у тому, що в ігровому ти знаєш, коли закінчиш зйомку, адже в тебе є сценарій, а документальне кіно живе своїм життям. Тільки-но щось з’являється на екрані, воно апріорі є художньою інтерпретацією реальності. Документалістика — це не просто ретрансляція реального життя. Це кіноробота, яка може мати всередині себе велике поле для експериментів, де, однак, надзвичайно важлива й етична складова. Про це варто пам’ятати. Для написання заявок для фондів, виступів на пітчингах ви можете презентувати свій фільм відповідно до контексту. Та під час зйомки і в монтажній кімнаті варто боротися за власне бачення.
Фото: Семен Мозговий
