Світ соціальних медіа та нові можливості цифрових технологій – вони вже змінили світ. Але швидкість їх розвитку не дає нам можливості збагнути, як саме. Цьогорічна спеціальна програма фестивалю МЕРЕЖА – скріншот віртуального сьогодення. Про те, чому фільми цієї підбірки не завжди надають оцінку тому, що вони нам показують, але пропонують зробити це нам - розповідає кінокритик Сергій Ксаверов.
Чистильники (The Cleaners), реж. Ганс Блок, Моріц Різевік
Якщо ви розмістили зображення чи відео в соцмережі, а їх видалили, то вони не пройшли модерацію. Модератор – це, цілком можливо, виснажена людина у філіппінській столиці Манілі. Її денна норма – перевірити 25 тисяч зображень. Вона бачить погані сни. А іноді дехто з цих людей скоює самогубство через тяжку роботу.
«Чистильники» – це подорож світом інтернет-цензури, яку великі гравці соцмереж віддають на аутсорсинг. Одне з найвдаліших поєднань кваліфікованості робітників та дешевизни їх праці – Філіппіни, країна з переважно католицьким населенням та високим рівнем володіння англійською серед мешканців. Це брудна робота, яка виконується за копійки та іноді руйнує життя, але все одно сприймається як необхідна та навіть героїчна.
Режисери фільму головним чином цікавляться фігурами саме модераторів певної мережі (назву ми так і не почуємо, але легко впізнаємо її за дизайном). Ці інтернет-працівники не можуть не викликати симпатію через те, що вони є кінцевими інструментами цензури – вони не визначають її принципів. Їх безжальна робота виглядає ще більш жахливою, коли до оповіді підключаються користувачі, які страждають одночасно і від цензури, і від її відсутності, і головні архітектори правил функціонування інтернет-мереж. У кінці неможливо відмахнутися від думки, що мережева цензура у сучасному її вигляді – тупий та дуже незграбний інструмент, наслідки застосування якого незрозумілі ані тим, хто його створив, ані тим, хто ним користується. Але калічить він усіх.
Сакава (Sakawa), реж. Бен Асамоа
Декілька хлопців у кімнаті, кожен за своїм ноутбуком. Всі вони – «дівчини» у віртуальному просторі та шукають свою «половинку» на сайтах знайомств, з якою, звісно, хочуть провести все своє життя. Але ще більше вони хочуть отримати гроші від своїх «кавалерів». Сакава – місцевий ганський термін для такого типу заробітку. На відміну від найближчого родича цієї практики, «нігерійських листів» у сусідній країні, що з’явилися ще у 80-х роках, сакава – майже сучасне явище, яке розквітло саме із розповсюдженням інтернету.
Перед тим, як сакава-хлопці переходять до фінансових питань, інтерес клієнтів до себе треба розігріти до потрібної температури. Це тяжка праця, у якій шахраї спираються не тільки на свої навички, ґаджети чи просто вміння підробляти жіночий голос при телефонній розмові. Такий ганьский бізнес існує також у тісному зв’язку з типовою для регіону Чорної Африки індустрією магічних послуг, до якої звертаються, коли клієнт виявляється надто впертим.
У своєму дебютному фільму бельгійський режисер ганського походження Бен Асамоа не намагається надати моральну оцінку цьому явищу, яке в усьому світі окрім Гани називають шахрайством. Але його погляд достатньо вибірковий, щоб зрозуміти, куди він цілить. Серед героїв фільму, які так чи інакше пов’язані із сакавою, не випадково з’являється той, хто не має відношення до неї та заробляє ручною працею. І фільм перетворюється на документацію дивовижно спотвореної картини монетизації праці у сучасній Гані.
Потенційний злочин (Pre-Crime), реж. Маттіас Гідер, Моніка Гільшер
Термін pre-crime вперше з’явився у фантастичному оповіданні Філіппа Діка у 1956 році, який потім був екранізований Стівеном Спілбергом у 2002-му. Фільм Маттіаса Гідера та Моніки Гільшер фіксує, що попередження злочину, засноване на профілюванні потенційного правопорушника, вже є реальністю. Але режисери не поспішають з цього приводу радіти. І справа не лише в тому, що сучасні системи спостереження, збору інформації про громадян та подальшого профілювання – дуже потужний інструмент, який може потрапити не до тих рук. Найголовніше: він стосується людини – і на цьому будь-яка математика, на якій все це базується, ламається.
Це панорамне кіно, що висвітлює різні поліцейські системи по обидва боки Атлантики та алгоритми, на яких вони побудовані. Тобто, яким саме чином вони виділяють з усього людського різноманіття тих, хто у майбутньому може скоїти злочин. Деякі герої стрічки – так би мовити, похибки алгоритмів профілювання, сутність яких чудово підсумовує один з експертів: всі подібні програми – просто продовження сучасної побудови світу, яка вичавлює з людей останнє та зводить кожного до стереотипу. «Потенційний злочин» виступає таким собі застереженням щодо того, що системи з підвищення якості життя кожної людини перетворюються на механізми дегуманізації, маргіналізації та, врешті-решт, насильства.
Народна Республіка Бажання (People's Republic of Desire), реж. Хао Ву
«Народна Республіка Бажання» – найточніший та найдивовижніший фільм програми. Режисер стрічки Хао Ву знайшов фантастичний в усіх сенсах матеріал, який навіть не потребував узагальнення – достатньо було самої фіксації в правильний час та у правильному місці.
Йдеться про YY – одну з найбільших соціальних мереж у світі, про яку ви, скоріше за все, ніколи не чули. Майже всі її 300 мільйонів користувачів живуть у Китаї. YY – це мережа, яка базується на відеострімінгу, а її віртуальну валюту можна конвертувати у справжні гроші. Хао Ву документує близько року з життя двох хостів, які є одними з найпопулярніших у мережі, та звичайних користувачів – від найбідніших до найбагатших.
Режисер вловив унікальний період змін у YY та спромігся продемонструвати – як саме вони відбуваються та що означають. Але й без того всесвіт цієї китайської соцмережі виглядав майже як сюрреалістична фінансова піраміда, у якій майже всі знають, що вже програли. Найбільше вражає сама сутність популярності YY, яка існує не для того, щоб об’єднувати людей хоча б віртуально. Це інструмент не коннекту, а демонстрації, марнославства та проектування своїх мрій на інших. В цій мережі більшість глядачів мають стати ще біднішими, щоб їх улюблені блогери стали успішнішими за інших. Ця документальна робота вражає, мабуть, тому, що дає шанс подивитися на майже реальний світ, в якому усі комунікаційні акти не мають змісту. У ньому залишилися тільки бажання.
Bellingcat: Правда у світі пост-правди (Bellingcat: Truth in a Post-Truth World), реж. Ганс Пул
Bellingcat – інтернет-видання, в якому працюють громадянські журналісти. Воно привернуло до себе увагу всього світу наприкінці 2015 року, опублікувавши свої дослідження катастрофи рейсу MH-17. Ще до закінчення офіційного розслідування Bellingcat заявило, що малайзійський Boeing 777, який летів з Амстердама в Куала-Лумпур, було збито біля Донецька з системи «БУК», що прибув з Росії. Для своїх розвідок журналісти користувалися тільки інформацією з відкритих джерел.
«Bellingcat: Правда у світі пост-правди», присвячений історії, методам та принципам роботи цього видання, – найоптимістичніший фільм в програмі МЕРЕЖА. Хоча розуміння цього приходить не з перших хвилин картини. Дослідження журналістського об’єднання присвячені жахливим трагедіям, а особисті історії членів Bellingcat демонструють їх вразливість та відірваність один від одного. Адже члени цього віртуального співтовариства живуть в різних куточках світу і не можуть швидко відреагувати, якщо щось трапилося з одним із них.
Але оптимістичної ноти додає те, що цей фільм – своєрідний антидот від передозування новою мережевою реальністю, про загрозу якого розповідають інші фільми підбірки. Bellingcat стає ясним прикладом тому, що будувати стійкий фундамент для співіснування за цифрової доби можливо. Так, ми живемо в епоху пост-правди, де будь-що може бути сфальсифіковано та імітовано, але тепер в нас є знаряддя для пошуку правди, яких ще не мало людство за всю свою історію.
Текст: Сергій Ксаверов
Чільне фото: кадр з фільму «Чистильники»
