Баку належить до тих міст, яке зникає стрімкіше, ніж пам’ять про нього. Можна лише здогадуватись, яким було місто до численних скляних хмарочосів та осяйних парків. Світлини окремих кварталів зі старовинними будинками та архітектурними пам’ятками тепер варто шукати в інтернеті та почути з вуст колишніх мешканців, домівки яких було зруйновано, але які продовжують повертатись до рідних вулиць, крамниць, сусідів.

Однією з таких згадок до недавнього часу ризикувала стати розкішна будівля в центрі міста, відома сьогодні для містян як Salaam Cinema. Збудована на початку ХХ століття як молебельний дім молоканської спільноти, трансформована під будинок радіостанції в радянські часи, приватизована та практично занепала після перебудови. Саме цей простір на початку 2019 року вдалося взяти в оренду та створити Salaam Cinema – відкритий майданчик для культурних подій, кінопоказів, воркшопів та навчальних проектів. Те, що власник планує зносити цю будівлю, було відомо від самого початку, проте було сподівання, що завдяки залученню людей та формуванню спільноти навколо неї її вдасться зберегти.

Принциповою для програми в Salaam Cinema є просвітницька мета в питаннях фемінізму, ЛГБТІК+ та інших соціальних тем. Іншою визначальною відмінністю є інклюзивність простору, на якій неодноразово наголошують його організатор(к)и. Це спроба підважити традиції, укорінені в патріархальному суспільстві Азербайджану, де більшість публічних закладів – винятково чоловіче середовище, де дівчатам не бажано або й заборонено повертатись додому в темну пору, не кажучи вже про загрози для представників/-ць ЛГБТІК+ спільноти.

Сьогодні другий поверх Salaam Cinema – це велика зала для кінопоказів та подій, дві галерейні зали, адміністративне приміщення та невеликий бар. На першому поверсі планували відкрити чайхану, а в подвір’ї, яке раніше було паркуванням, уже розпочали обладнувати майданчик. На початку травня представники власника оголосили про знесення будівлі та вимогу її звільнити, однак оживши та перетворившись на культурний осередок, вона стала цінною для багатьох містян, активістів та активісток, митців та мисткинь. Не дозволивши робітникам зруйнувати остаточно дім, Salaam Cinema, вони й до сьогодні продовжують лишатись там, чергуючи щоночі, підтримуючи його життєдіяльність та запрошуючи на культурні події. Окрім цього, зібравши підписи небайдужих до Salaam Cinema, подали запити у відповідні державні інстанції, аби будівлю було визнано пам’яткою архітектури, що убезпечило б її від руйнації.

«У місті майже немає некомерціалізованих публічних просторів, куди можна було б безкоштовно прийти почитати книжку або зібратись із друзями, провести свою подію. Ми також хотіли, аби люди тут почувались безпечно незалежно від ґендеру чи класу. У нас є музичні інструменти, тому тут часто збираються репетирувати музикант(к)и. Тут постійно хтось є», – розповідає співзасновниця Salaam Cinema та режисерка Лейлі Гафарова.

У травні тут відбувся кінофестиваль IN-VISIBLE, зосереджений на темі рівності прав, феміністичних питаннях та квір-культурі. Кінопрограма включала як художні, так і документальні фільми різних років. Наприклад, знайомий з попереднього року відвідувач(к)ам Docudays UA фільм «Сільвана», а також грузинська стрічка про життя двох дівчат-підлітків на початку 90-х років «У розквіті» (In Bloom) та історія дівчини у фільмі «Краса та собаки», яка постраждала від зґвалтування й намагається вибороти своє право на розслідування в післяреволюційному Тунісі. Відкривала фестиваль нідерландська стрічка «Дівчина» – про 15-річну дівчину-трансґендерку, яка прагне втілити в життя дві свої мрії – стати балериною та почуватись комфортно у власному тілі.

Окрім кінопоказів, театральних вистав, дискусій та лекцій від місцевих експрертів/-ок, IN-VISIBLE презентував колективну виставку «Жінки з вусами, чоловіки без борід», назва якої запозичена з книжки іранської історикині та ґендерної теоретикині Афсанех Наджмабаді. Коротке відео, де два юнаки, вбрані в традиційний одяг, обіймаються посеред лісу. Робота «Поза “Г”» (Behind ‘Ğ’) засновника першої ЛГБТ-організації в Азербайджані «Азад» Ізи Шамарли натякає на історичну присутність та вкоріненість гомосексуальності в азербайджанській культурі. Проект «Ґільман» (Ghilman) від засновників Salaam Cinema Ількіна Гюсейнова та Лейлі Гафарової – це портрети молодих чоловіків, що згідно з традицією свого селища Ґазах щорічно перевдягаються в жіночий одяг на святкування Новрузу. Назва фотосерії «Ґільман» з перської перекладається як «райський, красивий, юнаки без бороди» та відсилає до теорії нідерландського філософа Міхіеля Леезенберґа про «тиху силу» ісламського світу, репрезентованого не як активний, політичний, революційно жорстокий, а як таємничий, толерантний, пасивний. Це вказує на первину толерантність домодерного, класичного Ісламу в питаннях любові та ґендерної ідентифікації.

З проекту «Ґільман» Ількіна Гусейнова та Лейлі Гафарової

Наприкінці травня в Salaam Cinema відбувся також показ українських короткометражних фільмів, зосереджених на місті. До добірки ввійшли стрічки «Цвєтаєвої і Маяковського» Поліни Мошенської, «Рожева карта» Еліаса Парвулеско, а також два фільми Олексія Радинського «Зсув» та «Колір фасаду: синій». Історія останнього особливо резонує з міськими процесами в Баку впритул до дослівно однакових та абсурдних аргументів інвесторів, фраз та зауважень на кшталт: «Якщо у вас є своя квартира, ви ж не питаєте у тих, хто її побудував, дозволу на зміни». З Азербайджаном, здається, ми поділяємо не лише спільне радянське минуле, ми поділяємо мову сьогодення, що сформувалась під впливом суспільних процесів останніх 30 років. Однак це також мова критики та активізму, який часто стає вибором, від якого неможливо відмовитись, і мова солідарності, у якій ти знаходиш однодумців та друзів.

Текст – Дарина Ніколенко

Фотографії – Дарина Ніколенко та Salaam Cinema