Щодня в інтернеті з’являється безліч нової інформації. З кожною нашою взаємодією в соціальних мережах, з кожним нашим запитом у пошуковій системі ми залишаємо свої цифрові сліди. У 2018-му засновник Facebook Марк Цукерберг виступив у Сенаті США зі свідченнями у справі про втручання у президентські вибори та витік персональних даних користувачів до приватної компанії Cambridge Analytica, що використовували приватну інформацію для розробки виборчої кампанії Дональда Трампа. У 2014-му світовий медіапростір сколихнув архів документів щодо так званої фабрики тролів – пітерського ТОВ «Агентство інтернет-досліджень», яке на платній основі поширює в соціальних мережах провокативні пропагандистські повідомлення.
У таких умовах втрачається впевненість у самій категорії «правда». Що є беззаперечним фактом у світі, в якому так легко щось вдати, сплутати карти, підробити свідчення тощо? Своєрідним прокладанням межі між правдою та брехнею займаються журналісти з об’єднання Bellingcat. Заснована у 2014 році британським блогером Еліотом Гіґґінсом мережа дослідників розслідує найбільш резонансні та невизначені справи, ґрунтуючись притому на інформації з відкритих джерел – соціальних мереж, сайтів, знімків Google Maps тощо.
Фільмом-відкриттям цьогорічного DOCUDAYS UA стане документальна картина Ганса Пула, присвячена цьому об’єднанню – «Bellingcat: Правда у світі постправди». Ми поспілкувалися з одним із героїв стрічки – Аріком Толером, журналістом Bellingcat і автором розслідувань, зокрема катастрофи рейсу MH-17 над Україною в 2014 році.
Ви здобули магістерський ступінь зі слов’янських мов і літератур у Канзаському університеті у 2013 році. А в 2015-му долучилися до команди Bellingcat. Як це сталося?
Ще у 2014 році я почав співпрацювати з Bellingcat як волонтер. І вже за рік мене прийняли постійним співробітником. Тож це був, так би мовити, поступовий шлях від добровільної допомоги як дослідника катастрофи рейсу MH-17 над Україною в 2014 році до збільшення кола обов’язків і діяльності з тренінгів, написання текстів тощо.
Дослідження Bellingcat ґрунтуються на розвідці відкритих джерел. Але, очевидно, ваша діяльність все одно пов’язана з багатьма ризиками. Крім того, мені навіть важко уявити, скільки часу вимагає ця кропітка робота. Попри все це ви погодилися стати героєм документального фільму Ганса Пула. Як відбувалися зйомки? І чи не боялися ви розкривати перед камерою доволі приватні деталі, як-от ваше особисте життя, методи досліджень або способи зв’язку всередині команди Bellingcat?
Відверто кажучи, я не бачу небезпеки в тому, що проводжу дослідження Bellingcat. Імовірно, ті, хто на моєму місці вважали би, що їм щось загрожує, мають проблеми з високою самооцінкою. Я здійснюю свої розвідки, сидячи у Сполучених Штатах. Це означає, що моя діяльність містить хіба що одну тисячну від тієї небезпеки, яка реально загрожує таким людям, як Роман Доброхотов, який працює в Москві (Роман Доброхотов – засновник і головний редактор російського інтернет-видання The Insider, у 2018 році спільно з Bellingcat проводив розслідування у справі з отруєння Скрипалів у Солсбері. – Ред.). Тому щодо зйомок не було побоювань.
У фільмі мені відведена невелика частка екранного часу, якщо порівнювати з іншими діячами Bellingcat – наприклад, з Крістіаном Трібертом або Еліотом Гіґґінсом. Ми зустрічалися зі знімальною групою кілька разів у Берліні та в моєму старому домі в місті Шарлотт у Північній Кароліні. На кожній такій зустрічі ми з ними проводили разом по кілька годин. Це було справді ненав’язливо. Ганс і його команда – дуже приємні та справжні професіонали.
Ті, хто не хоче вірити або не довіряє результатам ваших досліджень, критикують Bellingcat, вдаючись до поширеного аргументу: мовляв, розслідування, що засновані на інформації з соціальних медіа, інтернету або Google Maps, не можна сприймати всерйоз – бо це «лише» соціальні медіа, «лише» знімки Google Maps у поганій якості тощо. Наприклад, ми постійно чуємо ці звинувачення від Міністерства закордонних справ Росії на адресу вашого дослідження щодо збиття малайзійського літака Boeing 777 біля Донецька. Що би ви відповіли на це?
Я би сказав так. Лише те, що наведені докази та свідчення перебувають у вільному для широкої громадськості доступі, не робить їх менш цінними і важливими. Понад те: саме це є певною перевагою і надає представленим висновкам розслідування особливої переконливості. Позаяк кожний охочий може самостійно перевірити той чи інший факт.
Згадайте: докази, які наводив уряд США на користь військового вторгнення в Ірак, неможливо було перевірити – люди були змушені лише довіряти словам чиновників (наприклад, одним із приводів розпочати військові дії у 2003 році Білий дім називав наявність у Саддама Хусейна зброї масового ураження, хоча безпосередніх підтверджень тому не було знайдено навіть спеціальною комісією ЦРУ. – Ред.). На відміну від цього, онлайн-інформація з відкритих джерел, з якою ми працюємо, може бути перевірена, переглянута та проаналізована будь-ким. Це робить процес збору та роботи з і даними набагато прозорішим і демократичнішим.
У лютому 2019 року Європейський парламент завершив обговорення та затвердив фінальний текст Директиви про авторське право. Ці законодавчі ініціативи передбачають, зокрема, що постачальники послуг з обміну онлайн-контентом будуть зобов’язані сканувати усі викладені користувачами в мережу матеріали на предмет порушення авторських прав. Чи це означає щось для Bellingcat?
Це звучить як розширений варіант американського Закону про авторське право в цифрову добу. Але, щиро кажучи, я не чув про цей законопроект і не дуже розуміюся на таких питаннях. Тож не маю гадки.
А чи можете ви уявити собі умови, за яких ви особисто та вся команда Bellingcat припинять свої розслідування?
Можливо, якщо ми всі отримали би надзвичайно добре оплачувані роботи, через які ми не могли би публікувати матеріали у відкритому доступі!
Розмову вела Юлія Коваленко
