Освоєння публічного простору почалося в Україні відносно нещодавно. Цей процес передбачає переосмислення радянської спадщини. У часи СРСР мистецтво та просвітництво цілковито слугували державній ідеології. Для розвитку та сприяння культурі як ідеологічного рупору створювалися зручні умови, адже мистецтво мало бути доступним для широкого кола громадян. Розгалужені мережі культурних інституцій, що репрезентували мистецтво, – кінотеатри та будинки культури – з’явилися ледь чи не в кожному населеному пункті. Сьогодні значна частина цих об’єктів у занепаді. І якщо будинки культури здебільшого хоч якось функціонують, то кінотеатри масово знищуються, перетворюючись на магазини, церкви, або просто руйнуються від занедбаності.

Це публічні простори, які свого часу були позбавлені можливості вільних зібрань і незаангажованих висловлювань громадян, оскільки були суворо зарегламентовані. У радянський час такі функції публічних просторів, як-от проведення дозвілля й утворення спільнот, були інструменталізовані державою з метою пропаганди та контролю над громадянами. Численні об’єкти культурної інфраструктури залишилися в Україні з радянського часу і можуть та мають перетворитися із «квазіпублічних просторів» (як у період Союзу) на сучасні культурні та мистецькі осередки.

Мета дискусії – обговорити, як активісти в різний спосіб опановують публічні простори.

Учасники й учасниці:

Настя Пономарьова – архітекторка, урбаністка, дослідниця, співзасновниця урбаністичної агенції Urban Curators. Сфера її зацікавлень – перетворення колишніх промислових територій методом «знизу догори», тимчасові трансформації колишніх соціалістичних міст, культурні та соціальні аспекти урбаністичних практик.

Артур Ароян – архітeктор, фотограф, краєзнавeць. Співзасновник творчого об'єднання Poltava Art Territory, члeн урбан-платформи City Lab і громадської організації Save Poltava.

Поліна Кельм – українська кінорежисерка, знімає документальні стрічки. Із травня 2018 року бере участь в організації акцій на підтримку Олега Сенцова, а з жовтня – в активістському русі на підтримку діяльності київських кінотеатрів «Кінопанорама» й «Україна».

Микола Вогник – ентузіаст, у 2014–2017 роках працював над відновленням Київського велотреку, нині опікується його розвитком, популяризацією велокультури та велоспорту. Представник учасницького методу суспільних досліджень.

Модерує Євгенія Моляр, мистецтвознавиця, учасниця ініціативи ДЕ НЕ ДЕ.