Рівно рік тому «The Guardian прямує в Україну» оглосив своїх фіналістів. З-поміж ста заявок з усієї України три проекти стали готовими документальними фільмами: «Домашні ігри» Аліси Коваленко, «Ленінопад» Світлани Шимко та «Історія зимового саду» Семена Мозгового.
Це був довгий шлях відборів, тренінгів, пітчингів та презентацій під час торішнього Docudays UA, аби почути максимально різні голоси з усієї України. Чому важливо було запустити цей проект в Україні й на які документальні фільми чекати тепер – розповідають Дар'я Бассель, програмна координаторка Docudays UA, та Пабло Росселло, директор із розвитку мистецької програми Британської Ради в Україні.
Пабло Росселло
директор із розвитку мистецької програми Британської Ради в Україні
«Ми самі з нетерпінням очікуємо на результати конкурсу «The Guardian прямує в Україну» на цьогорічному Docudays UA у березні. Ця програма – чудова колаборація між The Guardian та фестивалем, адже вона дозволила відкрити нові захопливі історії з України, які відрізняються від тих сюжетів про країну, що показують у новинах.
Сподіваюся, що саме така колаборація із The Guardian призведе до розширення глядацької аудиторії цих коротких документальних фільмів, а в майбутньому – до нових професійних можливостей для їхніх режисерів та продюсерів».
Дар'я Бассель
програмна координаторка Docudays UA
«У нас не було чітких критеріїв щодо тем проектів. Єдина умова – фільм повинен розповідати про сучасну Україну, актуальні проблеми, які хвилюють наше суспільство. І декомунізація виявилася основною темою: два фільми з трьох серед проектів, які перемогли.
Фільм Світлани Шимко «Ленінопад» пропонує нам спостерігати за нескінченним коловоротом ідолів, яких зносять і знову споруджують. Чи може суспільство жити вільно, без вождів-божків?
Семен Мозговий в «Історії зимового саду» на прикладі особистої історії маленької людини, залишеної, здавалося б, за бортом усім простором сучасного життя, показує, як усякими правдами й неправдами стара ідеологія чіпляється за життя й немов бур'ян проростає в будь-яких умовах. Буйно та агресивно.
І, нарешті, фільм Аліси Коваленко «Домашні ігри». На перший погляд, він узагалі не стосується теми декомунізації. Це історія дівчини з бідної сім'ї, яка виросла на задвір’ях великого міста й знайшла свій шлях до певного умовного благополуччя через футбол. Історія, що описує насамперед дику бідність і невлаштованість нашого суспільства, де жодні соціальні зв'язки не працюють, де і не йдеться про те, що можна очікувати допомоги від державних інституцій. Історія суспільства, схожого на заросле бур'яном футбольне поле, де кожен гравець сам по собі, крутиться-крутиться, втративши свою команду в густому тумані безладної сучасності.
Думаю, цей конкурс можна вважати таким собі соціологічним дослідженням. І якби потрібно було поставити суспільству діагноз, то молоді режисери впоралися із цим завданням на «відмінно». З одного боку, результати, правда, невтішні. А з іншого боку, якщо не діагностуєш хворобу – не почнеш лікування».
Організатори «The Guardian прямує в Україну»: The Guardian, Британська Рада в Україні, Docudays UA.
На фото кадр з фільму Семена Мозгового «Історії зимового саду»
