Фільми в програмі ОБРАЗ МІСТА пропонують подивитися на те, як кожен із нас може впливати, формувати і, зрештою, обирати простір, де вони мешкають. Про три особливі погляди на місто в цій добірці розповідає Дарина Ніколенко, прес-секретарка фестивалю.
Не буде перебільшенням сказати, що публічний простір має неабиякий вплив на наші щоденні практики й ритуали. Ми обираємо для пересування одні шляхи, а не інші; на вулиці та площі ми виходимо протестувати; для декого з нас місто сповнене бар’єрів, для більшості з нас – спогадів і приватних історій. Публічні простори є медіумом для ідентичності, саме завдяки ним містяни усвідомлюють свою належність до певної спільноти, міста. Тим важливішими є питання, як формується міське середовище і як ми можемо на нього впливати? Як його використовують і хто його контролює? Представлені в програмі ОБРАЗ МІСТА фільми об’єднує те, що в усіх них ми бачимо простір протесту – колективна чи одинока, це політична боротьба за свої права, вимога громади бути почутою чи прагнення зберегти пам’ять про місто.
«Audience Emancipated: Боротьба за кінотеатр «Емек» – це не лише історія протестів проти знесення історичної будівлі кінотеатру в Стамбулі – легендарного місця для багатьох кінематографістів і мешканців району Бейоглу. Це також боротьба проти комерціалізації публічного простору й проти того, як його привласнює великий капітал. Адже на місці кінотеатру планували побудувати черговий торговельний центр. Пригадаємо, що саме із бажання громадян реалізувати своє право на місто (за Лефевром) розпочалася хвиля протестів по всій Туреччині у 2013 році – а саме з площі Таксім і спротиву вирубці парку Ґезі.
Подібно до кінотеатру, таким місцем пам’яті для румунського містечка Петріла є місцева шахта, найдавніша в країні. Колись на ній працювало 4500 працівників і працівниць, зараз – кілька десятків. «Планета Петріла» розповідає про колишнього шахтаря Йона Барбу, який мобілізує спільноту виступити проти рішення уряду знести шахту, натомість прагне перетворити її на культурний кластер – ревіталізувати місце, аби воно знову стало своєрідним ядром містечка. На думку активістів, саме колишні індустріальні простори «культурної пустелі» Петріли мають потенціал згуртувати навколо себе населення, але вже завдяки іншим, мистецьким практикам.
На сході Польщі існує діалектизм «karzceby» на позначення людей, надзвичайно прив’язаних до землі, на якій вони працювали поколіннями. Це слово також означає частину дерева, що лишилася в землі після його зрубання. Таким «вкоріненим», прирослим до свого міста є фермер Наото, герой стрічки «Півжиття на Фукушімі», який після аварії на АЕС залишився жити у своєму будинку в зоні відчуження. Він – єдиний водій на спустошених вулицях, де продовжують працювати світлофори й де ніжний голос оголошує правила сортування відходів по гучномовцю. Ми бачимо напівзруйновані крамниці та чуємо звуки вуличної торгівлі, що натякають – колись на цих вулицях вирувало життя. Здається, місто тепер належить лише єдиному мешканцю. І це його приватний протест – залишитися в рідному для себе місці.
Міський простір, чутливий до будь-яких соціальних змін, зазнає постійних трансформацій через політичні стратегії й кампанії, природні катаклізми й техногенні катастрофи. Фільми в програмі ОБРАЗ МІСТА пропонують подивитися на те, як громадяни можуть впливати, формувати і, зрештою, обирати простір, де вони мешкають.
Програма ОБРАЗ МІСТА реалізована за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні
На фото - кадр з фільму «Півжиття на Фукушімі» Франчески Скалізі та Марка Олекса