Фестиваль CANactions: архітектура, кіно та свобода

09 червня 2017

3 червня під час 10-го Міжнародного Архітектурного Фестивалю CANactions відбувся показ фільму «Audience Emancipated: Боротьба за кінотеатр “Емек”» та дискусія з експертами. Цьогоріч стрічка була показана на Docudays UA у рамках кіносекції про урбаністику «Образ міста». Своїми враженнями після події діляться учасниці дискусії.

 

«Фільм «Audience Emancipated» – це історія боротьби стамбульських активістів за своє право на вільний простір у місті, а зокрема, право на кінотеатр, нехай маленький та старенький, але в який можна зайти просто з вулиці, не блукаючи магазинами велетенського шопінг молу, – розповідає Дар’я Бассель, програмна координаторка Docudays UA. – Фільм не має єдиного автора, бо був зібраний з великої кількості матеріалу, який знімали активісти. Завдяки цьому перед глядачем розгортається тривала історія руху, яка почалася з бажання захистити невеликий кінотеатр, але згодом перетворилася на рух за вільне місто загалом. Виявилося, що архітектура, кіно та свобода міцно пов'язані.

 


Дуже цікавою виявилася дискусія з Женею Моляр (на фото) та учасниками мистецької ініціативи ДЕ НЕ ДЕ, мета якої полягає у дослідженні питань репрезентації історії у публічному просторі. Особисто мені цікаво було дізнатися, що, наприклад, у Лисичанську відновили кінотеатр і навіть будують біля нього скейт-парк. Важливо знати, що небайдужість громади долає навіть економічні негаразди та повільну корумповану держмашину. Під час обговорення, на якому залишилося досить небагато людей, пролунала фраза «Подивіться, як нас тут мало». Але мені здається, що насправді нас було достатньо. Достатньо, щоби процес рухався вперед, щоби повільно, але все ж таки відбувалися зміни». 

 

         

«В Україні збереглася щільна та розгалуджена мережа кінотеатрів створених у радянський час. Це грандіозна інфраструктурна спадщина, яку ми з різних причин не цінуємо, – вважає Євгенія Моляр, мистецтвознавиця та учасниця ініціативи ДЕ НЕ ДЕ. – В першу чергу, через стигматизацію усього радянського, котра успішно провадиться Українським інститутом національної пам’яті. Українські кінотеатри дуже швидко руйнують або перетворюють на супермаркети. Багато з них просто не використовуються, оскільки чиновники в регіонах вважають, що людям не цікаво ходити в кіно, і кінотеатр не може бути рентабельним. Тому кінотеатри просто стоять і поволі руйнуються. Те, як палко боролися стамбульці за свій кінотеатр і його вхід саме з вулиці, дає можливість побачити і нам цінність подібних об’єктів. У першій частині фільму йдеться про те, як учасники протестів діляться сентиментальними спогадами про цей кінотеатр. Так і на дискусії після перегляду одна з учасниць згадала про своє перше побачення в українському сільському кінотеатрі, котрий наразі занепадає. Твердження про те, що люди не ходять в кіно вірне тільки там, де їм немає куди ходити. І допоки живі спогади про такий спосіб дозвілля, як відвідування кінотеатру, ми ще можемо їх зберегти і врятувати».

 

Показ відбувся за підтримки Швейцарського бюро співробітництва.

22 МІЖНАРОДНИЙ ФЕСТИВАЛЬ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО КІНО ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ
 6 — 13 
червня 2025
Відкриваємо прийом фільмів на Docudays UA-2025
Новини
01 серпня 2024
Відкриваємо прийом фільмів на Docudays UA-2025
Новини
01 серпня 2024
ГО «Докудейз» запускає проєкт LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів війни
Новини
26 липня 2024
ГО «Докудейз» запускає проєкт LAB: DOCU/СИНТЕЗ х Архів війни
Новини
26 липня 2024