6-го липня Docudays UA із фільмом «Audience Emancipated: Боротьба за кінотеатр “Емек”» відвідав «Майстерню міста» в Черкасах. Цьогоріч стрічка була показана в рамках кіносекції про урбаністику «Образ міста».
На презентації фільму в Краєзнавчому музеї мисткиня й дослідниця публічних просторів Євгенія Моляр розмірковувала з глядачами про реалізацію права на місто. Про те, як змінилися Черкаси і яке місце в його просторі відведено кіно, вона поділилися в нашому блозі.
Для мене велике щастя, що в Туреччині зняли фільм «Audience Emancipated». Адже як учасниця самоорганізованої ініціативи «ДЕ НЕ ДЕ» я переймаюся питаннями культурної спадщини радянського періоду в Україні. Наш перший спільний проект відбувся в напівзакинутому кінотеатрі «Росія» у Вінниці, і згодом ми побували не в одному такому забутому кінозалі в різних куточках країни. Ми взялися поступово повертати оригінальну функцію об’єктам культурної інфраструктури й актуалізувати їх як універсальні публічні простори. Тому я не могла відмовитися від участі в показі «Audience Emancipated» на «Майстерні міста» в Черкасах.
Афіша купальських гулянь
Дорогою до Черкас я заїхала в кілька сіл, де заходила в будинки культури, фотографувала мозаїчні панно, купувала ягоди в бабусь на маленьких придорожніх базарах. Села саме готувалися до купальських гулянь, про що свідчили яскраві гуашеві та фломастерні афіші. Дорогою додому я навіть завітала на кілька таких гулянь на зразок «дискотек».
У Черкасах мала трохи часу перед показом, щоб пройтися містом. Я вже знала про таких місцевих «монстрів модернізму» (с), як колгоспний ринок, драматичний театр, краєзнавчний музей. Однак неочікувала, що ледь не на кожній вулиці можна буде побачити щось прекрасне. Хоча про естетичні якості експериментальної радянської архітектури доводиться чути нечасто, здебільшого про новаторство, технологічність, функціональність, та, як на мене, у цьому і є її краса.
ДПІ у м. Черкаси (колишня ОДА)
Феномен Черкас полягає в тому, що місто є «наймолодшим» українським обласним центром (з 1954 року), і його активно забудовували вже в пізній радянський період. У Черкаському «Діпроцивілпромбуді» працювала група місцевих архітекторів (Леонід Кондратський, Сергій Фурсенко, Микола Собчук та інші), які в 60–80-х роках створили унікальну архітектурну лабораторію, де мали змогу впроваджувати новаторські бачення в містобудуванні. У результаті в Черкасах поєдналися романтично-купецька та імперська забудова з масштабними лаконічними модерністськими проектами.
НВК «Фотоприлад»
На жаль, через недбалу експлуатацію не так просто помітити всі ці архітектурні принади. Неймовірний круглий ринок «Шайба», спроектований у 1963 році київською архітекторкою Наталією Чмутіною, сьогодні забудований з усіх боків. Тепер колишня просторова домінанта ледь-ледь визирає з-за непоказних торгівельних наметів та МАФів. Грандіозний «Будинок торгівлі» та вся площа навколо нього перетворилася у велике візуальне болото, де за кричущою рекламою не видно й самого міста.
Сучасний вигляд «Будинок торгівлі»
А щодо кінотеатрів, то в Черкасах їх було 5. Тепер із них формально працюють 2 або 3, але фактично… більшість глядачів віддає перевагу кінозалам у торгівельних центрах. І тут не можна не пригадати, як одна з учасниць протестів за кінотеатр «ЕМЕК» у фільмі «Audience Emancipated» наголосила на тому, що люди відстоюють своє право заходити до кінотеатру з вулиці, а не через магазин.
Найбільший черкаський кінотеатр «Україна» сьогодні відчинив свої двері для двох торгівельних центрів, магазину вживаного одягу, кількох десятків офісів, і при цьому там ще лишилося місце для кіно.
Текст та фото: Євгенія Моляр
Чільна світлина: Модерн і модернізм. На передньому плані: Громадський Банк (потім редакція місцевої газети, тепер музей В. Симоненка), арх. Владислав Городецький, 1864. Позаду: Черкаська ОДА (тепер Центр обслуговування платників податків), арх. Юрій Калашник, 1978-1985 рр.
