Пострадянський простір – це окрема категорія в багатьох аспектах, зокрема і в сприйнятті візуальної культури.

Погодьтеся, тільки у нас новорічне олів’є з’їдається під акомпанемент «Термінатора» і рязановських блукань між радянськими хрущовками. Щодо дитячої кіноіндустрії, то в нас вона сприймається подібно: дітей виховують десь на роздоріжжі Матроскіна і Шрека. А дитяча документалістика – це відфотошоплені й відідеологізовані ролики про Хмельницького та Петлюру, що їх нещасні похапцем переглядають перед складанням ЗНО, намагаючись вихопити звідтіль бодай якісь крихти корисної для тесту інформації. Що й казати – у нас і дорослі документальне кіно обмежують роликами з новин і дешевими аналогами «Діскавері» на державних каналах, в процесі готування обіду.

Docudays UA і справді змінює стереотип про документальний фільм як занудне закадрове бубоніння диктора про славетність батьківщини та її героїв. За великим рахунком, лиш на цьому фестивалі більшість українців усвідомила те, що документальне кіно може бути цікавим.

А з минулого року фестиваль розкриває ще й феномен дитячої документалістики – виявляється, не тільки Дора-дослідниця і свинка Пепа можуть приковувати увагу маленьких глядачів. Цього року Docudays UA знову привозить перлини дитячої документалістики і додає до них ще й два фільми для підліткової аудиторії. Ці фільми вже переглянули люди, що займаються дитячою культурою в Україні, і вони діляться своїми враженнями: організатори дитячих програм, засновниця дитячого літературного клубу в Києві, юна режисерка і навіть ді-джейка, що вирішила присвятити себе викладанню в школі, точно мають вас переконати в тому, що варто відвести своїх дітей на перегляд.

МІРА КИЇВСЬКА,

літературознавиця, співзасновниця літературного проекту «Букмоль»

«ТАНЦЮЮ ДЛЯ ТЕБЕ»

реж. Ерленд Е. Мо

Красива, легка і водночас сильна та прониклива історія про дванадцятирічну дівчинку, яка вірить, що своїм танцем зможе допомогти дідусеві боротися з раком. Історія про родину та традиції, що зв’язують різні покоління, про смуток, без якого неможлива любов, і про життя, яке для когось лише починається, а для когось от-от закінчиться. Це дуже лірична й символічна історія переживання втрати – страшний, болісний і неминучий досвід, про який у фільмі говорять з якоюсь надзвичайною безпосередністю, без зайвого фальшу й патетики. При цьому особливої уваги заслуговують (по) розуміння, відвертість та любов, що панують у стосунках між дитиною і дорослими, а також радість життя, якою пронизано усю стрічку. І, хоча ніхто не намагається захистити дитину від правди, ніхто не змушує бути сильною або ж, навпаки, слабкою, у фільмі майже немає сліз. Натомість, глибину переживань дівчинки увиразнюють та підкреслюють майже статичні моменти спілкування з дідусем і видовищні сцени її танцю. Танцю, що сприймається як монолог, у якому дитина переконує дідуся, себе, а заразом і глядачів у тому, що все буде добре.

ПАША СУСЛЯКОВ,

режисер, соціальний активіст, автор (разом із «Дитячими географіями») кінокурсу-дослідження міських локацій на Docudays UA

«КОЛИ ЗЕМЛЯ ЗДАЄТЬСЯ ЛЕГКОЮ»

реж. Саломе Мачаідзе, Тамуна Карумідзе, Давід Месхі

Вся стрічка – це два паралельних всесвіти, які так і не перетинаються. Можливо, не судилося, а може, й вони просто не можуть. Фільм про романтиків. Знятий динамічно, красиво. Сюжети зі скейтерами перерізають його, так само, як підлітки на дошках перерізають своє місто. Кіно про субкультуру: чим вони живуть, як, що шукають у скейтбординґу, вечірках, алкоголі і комп’ютерних іграх. Для підлітків вихід з реальності – це не погано, не заборонено. Їхній вихід із дорослої реальності – це вхід до реальності їх самих. Сама спроба зазирнути в ту реальність – дуже важливий і цінний крок. Ми переживаємо цю годину з підлітками: разом з ними живемо в їхньому всесвіті, дивимось на світ крізь їхню призму, відділяємось і віддаляємось від того, що для нас є важливим – більше ні. Більше не важливі ані політика, ані релігія, ані соціальні норми.

Фільм дуже сподобався. Я навіть віднайшов там кілька ідей для своїх зйомок :)

МИКОЛА СКИБА,

«Агенція культурних стратегій»

«ДОТИК»

реж. Аліна Степаненко

Сюжет фільму Аліни Степаненко може видатися настільки ж банальним і неструктурованим, наскільки може бути таким наше повсякдення: з його реальними чи вигаданими клопотами, невизначеністю і прихованими амбіціями, розчуленням чи істерією, прагненням усамітнення і взаємності водночас. Рух камери часом намацує ці розмиті межі між людьми, намагаючись позначити демаркаційні лінії, часом – губить їх. У побуті найважче зосередитися і наважтися. У тому, що стрічка намагається впритул наблизити наш погляд до цієї «темної матерії» нашого буття, – особливий шарм фільму.

ТАНЯ ЕНДШПІЛЬ,

вчителька інформатики та інформаційних технологій в середній школі, ді-джейка

«БІЛА ЗЕМЛЯ»

реж. Дж. Крістіан Дженсен

За звичайним сюжетом та банальними життєвими історіями знаходиться дещо більше – те, що змушує замислитись над питаннями підліткової самоідентифікації, пошуку дитиною свого місця в світі дорослих, розуміння поведінкових патернів. Зрештою, ані територіальне розташування, ані матеріальні статки, ані колір шкіри, ані мова не впливають на той факт, що дитина прагне залишатися дитиною, разом з усіма проблемами навколо неї.

ІВАННА САНІНА,

юна режисерка документального кіно

«Я – КУБА»

реж. Осе Свенгайм Дрівенес

Сміливо, з ентузіазмом, з неймовірним відчуттям ритму та емоцій . Вражаюча операторська робота. З режисерської точки зору фільм є сильним по духу історії – вона дуже соціальна. Українці й поляки, як брати,маємо подібні проблеми. Українці масово виїжджають на заробітки, до тієї самої Польщі. За статистикою 50 відсотків іноземних студентів в Польщі – українці. Як сказав класик Тарас Шевченко: «Самі на панщину ідуть і діточок свої х ведуть».

ЛОРА ІЩЕНКО,

педагогиня, авторка освітніх програм, навчальних ігор та практичних воркшопів у напрямках мистецтва, культури та урбаністики

«КРОВЛІ: КОЖНОМУ КОВБОЮ ПОТРІБЕН СВІЙ КІНЬ»

реж. Андре Гьорманн

Кровлі не цікавить навчання у школі – його цікавить родина справа. Все життя малого проходить на ранчо, а коники – його справжні друзі. Йому 11, але він вже імітує дорослих, які його оточують: береться за нелегкі справи, втомлюється, та не зупиняється (хоча може собі це дозволити). Кровлі знає, чого хоче. Бути справжнім ковбоєм – ось його мета. Але, щоб стати ковбоєм, йому необхідно знайти справжнього «друга», якому можна довіряти. Історія маленького-дорослого Кровлі – це історія великого приручення та початок міцної дружби.

Галя Василенко 

На фото кадр з фільму «Я – Куба» Осе Свенгайм Дрівенес