Минулорічний досвід програми документального кіно для дітей показав нам, що для відчуття чужого болю та радості, уміння ставити запитання та пізнавати щось нове про світ і себе вік не є важливим. Але важливо починати такі процеси якомога раніше. Цього року програма фільмів розширилася й змінила свою назву. Про нове життя DOCU/ЮНІСТЬ розповідає Дар'я Бассель, програмна координаторка Docudays UA.
Програму документального кіно для дітей ми створили вперше минулого року. Завдяки їй, головним відкриттям особисто для мене стало те, що дітям подобається те ж саме кіно, що і дорослим. І якщо тебе жахає трагедія Голокосту, то вона жахатиме і дитину. Дуже часто ми боїмося сказати чи показати дітям щось зайве. Нам здається, що вони не зрозуміють, що вони недостатньо… дорослі?
Минулорічний досвід показав нам, що для співпереживання, відчуття чужих болю та радості, уміння ставити питання та пізнавати щось нове про світ та про себе, вік не є важливим. І, водночас, ми вкотре переконалися в тому, наскільки важливо починати ці процеси якомога раніше. Цього року ми розширили вік цільової аудиторії і навіть вигадали нову назву для програми, щоб позначити ці зміни: DOCU/ЮНІСТЬ. Для нас важливо залучити до розмови про світ та про себе не лише дітей, але і підлітків.
DOCU/ЮНІСТЬ – програма документального кіно для дітей та підлітків – складається з трьох показів: збірки короткого метру та двох повнометражних фільмів. Для зручності глядачів каталог та програма містять позначки зі вказівками віку, для якого рекомендований той чи інший фільм.
Програма короткого метру, яку ми об’єднали в один показ, складається з чотирьох документальних фільмів та розрахована на дітей від 8 до 12 років. У ній ви знайдете захопливі та натхненні історії. Наприклад, про хлопчака-ковбоя («Кровлі: кожному ковбою потрібен свій кінь»), який пристрасно прямує до своєї головної та єдиної мети: осідлати дикого коня. Або про дівчинку, першу танцівницю традиційного чоловічого народного норвезького танцю під назвою галлінг («Танцюю для тебе»). Вільде (так звуть нашу героїню) не лише прагне перемогти в конкурсі, де традиційно заправляли лише хлопчики, але й ніжно піклується про свого дідуся, який колись давно прищепив їй любов до народного танцю, а тепер страждає від раку. Поступово її прагнення перемогти стає чимось більшим, аніж просто бажанням бути найкращою.
Тут і унікальна історія, в якій молода авторка знімає саму себе та свої стосунки з батьками («Дотик»). Не часто випадає нагода подивитися на стосунки в сім’ї очима підлітка. Ми звикли до стереотипів на кшталт: «підлітки відмежовуються від світу», «підлітки замкнені». А раптом усе навпаки? А якщо батьки бояться доторкатися до своєї дитини?
У фільмі «Біла земля» ми споглядаємо яскраве та неоднозначне економічне явище очима дітей. Криза 2008 року та нафтова лихоманка призвели до того, що тисячі сімей з усього світу полишили своє звичне існування та переїхали до безлюдної снігової пустелі з надією поліпшити своє фінансове становище. І доки батьки пропадають на бурових вежах, їхні діти ходять до новозбудованої школи або просто тиняються без діла колись пустельними білосніжними просторами, нині заповненими вантажівками, трейлерами та нашвидкуруч побудованими будинками.
На підлітків (14 - 18 років) чекають дві повнометражні стрічки.
«Я – Куба» – фільм про 12-літнього хлопчака, змушеного стати дорослим не очікуючи на 18-річчя. Заборгувавши серйозну суму грошей, його батьки поїхали заробляти за кордон, лишивши Кубу за старшого. Тепер він доглядає молодшого брата та намагається знайти свій шлях у житті. Інтимна історія однієї сім’ї дуже наочно передає всю складність нового світу, який опинився на шляху глобалізації: після приєднання до Євросоюзу Польщі, Румунії та інших менш розвинених економічно країн, феномен соціального сирітства набув критичних масштабів. Не маючи можливості забезпечити свою сім’ю, батьки змушені їхати за кордон на заробітки, лишаючи дітей жити самостійно. Як впоратися зі свободою, яка раптом звалилася на тебе?
У «Коли Земля здається легкою» герої затиснені лещатами консервативного пострадянського суспільства. У пошуках свободи вони тікають від своїх батьків та вчителів. Група юних скейтерів, сквотери, музиканти в нічних клубах, неквапливі філософи, які чванливо прогулюються містом, де б’ються не на життя, а на смерть політики, представники церкви та всілякі активісти. Ці підлітки прагнуть лише одного: відірватися від землі та здобути свободу. Де і як вони її шукають?
Традиційно на фестивалі ми влаштовуємо обговорення з глядачами після кожного фільму. Нам цікаво міркувати разом та ділитися враженнями. Що таке свобода? Як я визначаю її для себе особисто? Де межі моєї свободи? Чи обмежує мене суспільство, в якому я живу, і як я на це реагую? Що я можу зробити для того, щоб змінити суспільство, та як суспільство змінює мене? Цього року ми спробуємо поміркувати над цими питаннями разом із нашими юними глядачами під час показів та обговорень після них.
Андрій Книжний, модератор програми DOCU/ЮНІСТЬ
Навчався на інженера-механіка. Останні десять років займається неформальною освітою у сфері міжетнічної толерантності та прав людини. Нині працює тренером молодіжних проектів ГО КОЦ «Простір Толерантності». «Уперше я долучився до Docudays UA чотири роки тому, у 2012-му, коли, окрім перегляду документальних фільмів, і сам проводив для відвідувачів кінофестивалю екскурсії виставкою «Разом» – про історію та культуру народів України. Думаю, одна з найцінніших можливостей фестивалю – тематика фільмів про реальні соціальні проблеми й те, як люди намагаються жити та прагнути свободи попри все й навіть чинити спротив в умовах існуючої системи».
Короткометражні стрічки, розраховані на молодшого глядача, будуть показані з українською озвучкою, а фільми для підлітків – субтитровані українською та англійською мовами.
На фото кадр з фільму «Танцюю для тебе» Ерленда Е. Мо
