Настав час для нашого великого сюрпризу: фільм-відкриття цьогорічного Docudays UA – скандальний «ДНР, або Химерна історія країни-саморобки». Це важливий і болісний фільм, з обмеженням 16+. Чому саме він? Щороку ми виносимо нагора найгостріші теми у житті нашої країни. Ми хочемо говорити про наше тут і тепер, аналізувати причини цих явищ і прогнозувати, що нас чекає далі.
«ДНР, або Химерна історія країни-саморобки» – фільм, що досліджує сепаратистський рух на Сході країни в самому його зародку, єдине кінематографічне свідчення «з того боку». Стрічка знята двома відчайдухами – британським режисером Ентоні Баттсом і київською продюсеркою Анною Діскант. Ми запрошуємо вас на серйозне кіно і розмову з його мужніми авторами після показу. Позначте у своїх календарях: 20 березня о 19:00, Червона зала Будинку кіно. Паралельно показ церемонії та фільму-відкриття відбуватиметься у Синій залі Будинку кіно.
Вхід традиційно вільний.
А тим часом, радимо прислухатися до порад українських кінокритиків.
Ігор Грабович, «Аргумент кіно», «1+1»
«ДНР, або Історія країни-саморобки» Ентоні Баттса – це цікаво. Це несподівано. Це кумедно. І це моторошно.
Марина Баранівська, «Телекритика»
Фільм-відкриття Docudays UA-2015, картина британського документаліста Ентоні Баттса «ДНР, або Химерна історія країни-саморобки» (2014), –видатна робота, яка заслуговує на якнайширшу аудиторію, і не тільки в Україні. Як людина, якій вже пощастило побачити це кіно, можу стверджувати: це чудовий вибір. Саме такі фільми варто сьогодні дивитись і обговорювати українському суспільству.
Фільм і справді знятий із неймовірним наближенням, це унікальна хроніка того, що відбувалося в Донецьку, зокрема під стінами ОДА і всередині будівлі, протягом квітня-травня 2014 року. І водночас – це, без сумніву, авторський погляд кінематографіста на народження справжньої химери – «ДНР».
«Почути Донбас». Пам’ятаєте, був час, коли в нашому інформаційному просторі циркулював цей заклик? Ентоні Баттс та український продюсер Ганна Дискант слухали та знімали мешканців Донецька та їхніх лідерів протягом шести тижнів і залишили місто тоді, коли відчули, що їхнє подальше перебування там стає небезпечним. У результаті в фільмі мінімум закадрового тексту – самі за себе говорять кадри подій того весняного «загострення» на Донбасі і зокрема в Донецьку.
Ми бачимо, як неприкаяні безробітні авантюристи (серед них – колишній плиточник Рома, він – один із героїв фільму) та дезорієнтований натовп, що передивився російського ТБ і обклався шинами в очікуванні «каратєлєй» з «Правого сектору», перетворюються на озброєних борців за «народну республіку». І чим насправді є це псевдоутворення. Ми бачимо, як одиниці, які наважуються нагадувати більшості про сам факт існування України, стають ізгоями.
Фільм Ентоні Баттса – уважне спостереження за психологією донецьких «протестантів», їхнім розумінням того, що відбувається, та стосунками. Це відсторонене спостереження, але не без фірмового британського почуття гумору. Це справді гіпнотичне кіно. Але це й реальність, гірка правда про те, якою була наша держава протягом попередніх років своєї незалежності.