Американське видання The New York Times опублікувало колонку українського письменника, поета та есеїста Юрія Андруховича.

КИЇВ, Україна – Останнім часом тут дуже зимно, і мороз дужчає щоночі. Те, що підтримує протестувальників на Майдані Незалежності в цю похмуру погоду може походити тільки зсередини: винятково гаряча суміш відчаю, надії, самопожертви та ненависті.

Так, ненависті. Мораль не забороняє ненавидіти вбивць. Особливо якщо вбивці – можновладці або їхні прислужники, а в руках у вбивць кийки, сльозогінний газ, водомети, ґумові кулі, а від 22 січня, ще й бойові набої.

Того дня надійшла звістка про перших двох протестувальників, застрелених міліціянтами, за весь час протестів, що розпочалися в листопаді. Один з них, Сергій Нігоян, 20-річний українець вірменського походження, мріяв стати актором. Інший, Міхаїл Жизневський, громадянин Білорусі, також молодий, йому було лише 25. Етнічний вірменин і Білорус віддали свої життя за свободу українців, а це дозволяє спростувати побоювання декого на заході, що демократичний рух в Україні перебрали на себе українські націоналісти.

Якщо хтось і поширює ненависть, то це уряд. Мій друг Йосип Зісельс, голова Асоціації єврейських організацій та громад України і віце-президент Всесвітнього єврейського конгресу, написав кілька днів тому, що на веб-сайті Беркуту, загону поліції особливого призначення (що є останньою лінією оборони влади) було «поширено антисемітські матеріали, у яких стверджується, що саме євреї організували акції на Майдані», центральній площі Києва, що стала синонімом протестів.

Пан Зісельс написав: «Це повний абсурд, але ті, хто озброєний кийками і щитами, та які зараз протистоять мітингарям, у це вірять Їм промили мізки настільки, що вони повірили в те, що Майдан – це єврейський проект, і, таким чином, немає необхідності жаліти будь-кого, бити можна всіх».

Бити всіх. Міліціянти били жінок і дітей, і навіть священиків, що намагалися втрутитися і зупинити кровопролиття. Беркут не лише б’є; він калічить, катує і вбиває. Його бійці особливо полюбляють накидатись на людей, які відокремились від натовпу протестувальників. Деякі навіть позували перед камерами, здіймаючи чоботи над головами лежачих мітингарів. Вони з гордістю викладали світлини та відео на свої особисті сторінки в соціальних мережах.

Стаття 21 Конституції проголошує, що «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».

Усі зловживання з боку чинної влади, її надмірне застосування насильства загрожують перетворенням Основного Закону на жарт.

16 січня уряд Президента Віктора Федоровича Януковича проштовхнув через парламент пакет законів, що різко обмежують свободу слова і зібрань. Цього тижня прем’єр-міністр подав у відставку, а більшість репресивних законів було скасовано, почасти через хвилю осуду з боку міжнародного співтовариства.

Саме за свої права і свободи – що так довго і нахабно порушувались режимом Януковича – зараз бореться український народ. Йому не дали іншого вибору. У нашому гімні є рядки: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу». 19 січня протести обернулися насильством. Але якщо ніхто не чинитиме опору спецпризначенцям, Україна, либонь, у лічені тижні перетвориться на одну велику в’язницю.

Ось чому моя знайома, перекладачка К’єркеґора й Ібсена, тепер проводить свій час, розливаючи «коктейлі Молотова», а її юні сини, яким 17 і 19 років, кидають продукти роботи своєї матері в напрямі стіни диму на вулиці Грушевського, на якій розташовані основні урядові будівлі.

Саме тому 80-річна бабуня з Києва взяла до рук спиці для в’язання, віднесла їх до штабу мітингарів і віддала першому ж протестувальнику, якого побачила, зі словами : «Візьми їх, синку. Якщо ти й не вб’єш тварюку, то принаймні зупиниш її».

Ось чому навіть кришнаїти у Києві тепер носять бейсбольні бити.

Ми захищаємо себе самих, нашу країну, наше майбутнє, наше Європейське майбутнє – хтось коктейлями Молотова, хтось в’язальними спицями, хтось бруківкою, хтось бейсбольними битками, хтось текстами в інтернеті, а хтось фотографіями, що документують брутальні дії.

Міліціянти кидались на журналістів з таким же запалом, як і на медиків, що відтягували поранених з поля бою. Беркут ставився до журналістів з камерами й блокнотами як до ворогів. Кількадесят журналістів зазнали поранень чи уражень шумовими гранатами, сльозогінним газом або ґумовими кулями.

Нещодавно координатори акцій протесту публічно звернулись у соціальних мережах по допомогу – їм були необхідні ліки й дитячі підгузки, які пречудово надаються для поглинання крові. Кияни почали зносити ліки і памперси до штабу мітингарів у таких кількостях, що всього за кілька годин нове повідомлення поширилось інтернетом: «Поки що достатньо ліків! Нам бракує місця для зберігання речей! Але нам терміново потрібен теплий одяг, хліб, чай і кава!» І знову, люди з усього Києва привезли усе, що могли, щоб допомогти.

Влада не може цього зрозуміти. Нещодавно невідомі бандити в цивільному викрали активіста і мордували його цілу ніч, вимагаючи зізнання: Хто фінансує Майдан? Яке західне джерело? Це державний відомство, чи хтось інший?

Система ментальних координат режиму не може осягнути того, що Майдан фінансує сам себе через власну любов та власну ненависть.

Я ніколи не любив свою Батьківщину так, як люблю її зараз. Раніше, я ставився до неї скептично і стримано. Мені 53 роки, і я довго відмовляв собі у сентиментальності .

Я бачу наших жінок, молодих і старих, які перебирають з приголомшливою ефективністю забрані ліки та продукти, я бачу на барикадах безстрашних студентів-гіпстерів у хокейних масках та камуфляжних штанях, я бачу фермерів, які захищають протестувальників, наших бабусь та дідусів, які приносять все більше й більше гарячої їжі на Майдан Незалежності – і в мене клубок до горла підступає.

Джерело української версії тексту: http://dynamo.kiev.ua/blog/168155.html