На початку жовтня у місті Сібіу (Румунія) проходив Astra Film Festival. Українські фільми отримали там дві нагороди: «Майдан» Сергія Лозніци – головний приз фестивалю, а стрічка «Mohamed Tomescu» Олесі Бортняк була відзначена за кращу операторську роботу у секції Студентське кіно (Award for the Best Image for a Student Documentary). Після повернення програмний координатор Docudays UA Дар’я Бассель поділилася своїми враженнями від роботи у складі журі Astra Film Festival.
Цього року фестивальний імідж створив відомий румунський митець і громадський діяч Дан Пержовскі. Він намалював скетчі, що обігрують основні теми події: екологію, Другу світову війну, утопії, секс, старість, авторство у кіно та ін. На головному фестивальному віжуалі він зобразив магічне коло, яке означає кругообіг кіно.
Опис цього малюнка можна почати з будь-якого елемента. Я почну з людини, яка з олівцем схилилася над аркушем паперу. Червона лінія сполучає серце людини з її головою, і в цей момент з’являється нова істота – людина з кіноапаратом. Крізь кіноапарат червона лінія веде нас далі до кінопроектора і звідти – до екрана. З екрана щось, що залишилося за рамками малюнка, осідає в голові у глядача. А з голови перетікає у серце. Зрештою, серце глядача виявляється з’єднаним із серцем людини, яка схилилася з олівцем над аркушем паперу.
Перший показ, на який я потрапляю на фестивалі – «Judgment in Hungary» Естер Хажду. Це документація суду, який тривав кілька років над групою правих екстремістів, що вчинила напад на комуну циган в Угорщині. Після показу аудиторія влаштовує бурхливе обговорення фільму. Яка зараз ситуація? Чи був виконаний судовий вирок? Чи були ще напади? Раптово я розумію, що перебуваю на уроці географії, історії, правознавства і ще Бог знає чого. Режисер на сцені, наче вчитель біля дошки чи, можливо, дивовижний мандрівник, який побував у невідомих краях. Цей мандрівник довго десь пропадав, а тепер стоїть перед нами і відкриває нові землі та нових людей з їхніми дивними звичаями.
Під час роботи у журі моє миттєве відчуття несподівано знаходить словесне вираження в устах колег. Крісті Пую та Ніколя Феодорофф безупинно сперечаються, і мета цієї суперечки вже давно не істина і не компроміс, а радше розмова і гра. Дискусія гнучко перетікає з конкурсних фільмів на загальні теми про кіно, життя, мистецтво, роль артиста й режисера… «Артист – не головна фігура. Він – свідок. Він тут, щоби сказати: "Послухайте, я був там, і ось, що я бачив"».
На фестивалі я переглядаю кілька фільмів, які вже раніше бачила. У більшості випадків стрічка виявляється чимось іншим, ніж здавалося мені до цього. Дивуюся та захоплююся тим, наскільки кінематограф – тонка і залежна матерія. Зрештою, як може змінитися фільм після того, як його зняли, зробили звук, роздрукували на плівці чи «закатали» у dcp? Але картина непередбачувано щоразу змінюється залежно від місця, часу, настрою, фізичного стану глядача… мільйона інших факторів. «Краса в очах того, хто споглядає». Як і все інше. Фільм, у свою чергу, теж існує лише в очах того, хто споглядає. Кожного разу в унікальному, неповторному вигляді. У вигляді фінальної і початкової крапки кругообігу.
На фото: Відкриття фестивалю. На сцені - Adina Vărgatu і Dumitru Budrala, відповідно продюсер і директор Astra Film Festival.
Текст і фото: Дар’я Бассель