«Тугу викликає не лише смерть, яка ставить нас перед Вічністю, а й життя, що ставить нас перед часом», – писав російський філософ Ніколай Бєрдяєв. Відомий литовський документаліст Аудрюс Стоніс узяв ці слова за епіграф до свого фільму «Уку Укай». Це такий собі візуально-медитативний есей, що зображує літніх людей, які займаються, зокрема, медитацією та груповою сміхотерапією. Стоніс досліджує фізичне існування людини, складаючи захопливу мозаїку з естетських, витончених кадрів і при цьому не додаючи жодного коментаря. Рівновага між тілесним і духовним є запорукою того, що старість не перетвориться на болісне очікування останнього подиху. «Уку Укай» просить глядача не зрозуміти, а радше налаштуватися на одну хвилю зі звуками й зображеннями. «Уку Укай» – це душевна гімнастика: тіла біжать, дихають, руки тягнуться вперед, бо хочуть, а не тому, що повинні. Зображення тремтять, звуки відлунюють – і глядачі стають частиною стрічки. Вдих, видих.