Ніколя Феодорофф, дипломований спеціаліст з естетики, - програмер фестивалю FIDMarseille, член відбіркової комісії та головний редактор щоденної фестивальної газети. Як арт-критик та кінокритик він бере постійну участь у роботі інших організацій, які cприяють поширенню кінематографу та контемпорарі-арт.
Марина Разбєжкіна, РосіяМарина Разбєжкіна ? режисер, сценарист, продюсер. Закінчила Казанський університет за спеціальністю «філолог». Працювала вчителем у сільській школі, журналістом у республіканських газетах. З 1986 року пише сценарії до документальних фільмів. З 1989 року працює як режисер та сценарист. Поставила понад 130 документальних фільмів, які брали участь у конкурсних програмах фестивалів IDFA (Амстердам), “Prix Europe” (Берлін), “Послання до людини” (Санкт-Петербург), Vila do Conde (Португалія), Drama (Греція) та багатьох інших. З 2003 року – режисер і сценарист ігрового кіно. Керівник Майстерні документального кіно і театру (спільно з М. Угаровим). Академік Російської Академії кінематографічних мистецтв «Ніка» та Європейської кіноакадемії.
Іван Малкович, УкраїнаВідкритість на обличчі, делікатність у жестах та самобутність поетичного таланту – все це і не тільки – Іван Малкович, народжений на Гуцульщині 1961 року. Освіту здобував у Івано-Франківському музичному училищі та в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка на факультеті філології. Знання спочатку знайшли свою реалізацію в педагогічній практиці, а потім вийшли і на більш широкий горизонт: літредактор у видавництві «Веселка» (1986-1987), «Молодь» (1987-1989), дитячому часописі «Соняшник» (1991-1992), головний редактор дитячих програм на «Укртелефільмі» (1993). Водночас відбуваються і власні творчі спроби І.Малковича: збірка поезії «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Із янголом на плечі» (1997). Багато віршів покладено на музику, а сам автор став одним із організаторів першого пісенного фестивалю «Червона рута». А вже з 1992 року Іван Малкович – засновник і успішний директор видавництва дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», знане дітлахами та дорослими у багатьох країнах світу.
Лідія Тополевська, УкраїнаКерівник громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «СІМ» (Львів). Член правління Української Гельсінської спілки з прав людини. Заступник голови Громадської ради при ГУМВС України у Львівській області, заступник голови Громадської ради при Львівському Управлінні Державної пенітенціарної служби. Член Спостережної комісії при Галицькій райадміністрації м. Львова. Отримала педагогічну та юридичну освіту, викладала у школі. З 2000 року працювала в Харківській правозахисній групі. Після переїзду до Львова з 2006 році здійснювала керівництво громадською приймальнею Центру «СІМ», надавала консультації та правову допомогу громадянам, керувала проектами, спрямованими на захист прав людини. З 2009 року бере участь у розвитку Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»(м. Львів).
Наталія Лігачова, УкраїнаШеф-редактор порталу «Телекритика», голова правління Громадської організації «Телекритика». Закінчила Київський державний університет, факультет журналістики (1984). Працювала у відділі соціологічних досліджень, у редакції кінопрограм Держтелерадіо УРСР, потім – Українського телебачення. Була редактором та автором таких програм, як «Все про кіно», «Кіно без гри». Далі працювала оглядачем з питань кіно у газеті «Киевские Ведомости» (1992-1995). З 1996 року – у газеті «День», де почала вести авторську колонку «Телетиждень з Наталією Лигачовою». У 2001 році за підтримки Посольства США в Україні та МГО «Інтерньюз-Україна» створила власний інтернет-проект «Телекритика». За 10 років свого існування «Телекритика» стала головним майданчиком для фахових дискусій з проблем медіа, кінодокументалістики, телекіно в Україні. Заслужений журналіст України (2007). Володар міжнародної премії Internews Network «Лідерство в ЗМІ» (США, 2008) та премії імені Герда Буцеріуса «Вільна преса Східної Європи» (німецький фонд «Цайт-Штіфтунг», 2011).
Богдан Голомічек, ЧехіяБогдан Голомічек, фотограф, якого вже можна назвати легендарним, народився 1943 року в Сенкевичівці на Україні. Багато років він їздить усією Чехією та дрібними порціями видає нескінченні низки миттєвостей. Він, одначе, і не фоторепортер, і не документаліст. Його світлини – радше особисті, а сукупно вони складаються у добірки надзвичайних моментів звичайного життя. Постулат про єдність життя та мистецтва стає у нього фактом. Голомічек – наскрізно особистісний хронікер, який прожив понад тридцять років у Богемії, проте його унікальний мистецький доробок стає дедалі зрозумілішим для не-чехів. За словами фотокритика Анни Фарової, «Богдан Голомічек є рідкісним явищем чеської культури. Він – фотограф дружніх збіговиськ; він вихоплює позитивні ситуації, миті доброти та сплески любові, а ще додає чарівного світла».
Кшиштоф Гієрат, ПольшаЕксперт з питань кіно. Закінчив Ягеллонський університет, згодом навчався в Інституті мистецтв Польської Академії наук у Варшаві. Співзасновник та голова мистецького кіноклубу «Мікро», Фестивалю єврейської культури, Graffiti Ltd., Краківської кінофундації та фундації “Film Polski”. Був заступником мера міста Кракова, президентом Apollo Film Ltd., директором Польської державної агенції телефільму, генеральним секретарем Польської асоціації кінематографістів. Член Польської кіноакадемії та Європейської кіноакадемії. З 2000 року – директор Краківського кінофестивалю.
Ілона Бічевска, ЛатвіяЗасновниця та директорка молодіжної організації «Авантіс», чиї основні завдання – сприяти молодим талантам у творчих галузях та підтримувати молодіжні ініціативи. З 2002 року ця організація провела понад 30 соціально значущих проектів у співпраці з урядовими структурами, європейськими фондами та приватними спонсорами. З 2004 року Ілона керує продакшн-компанією «Авантіс-промо», яка працює з кіно, новими медіа та музикою; торувала дорогу молодим талантам у кіно, музиці та у візуальному мистецтві. Останній за часом проект компанії, «15 молодих очима молодих» про життя сучасної молоді у пост-радянських країнах об’єднав 15 талановитих режисерів з пост-радянських країн. Проект було здійснено у співпраці з компанією Alegria (Франція) та телеканалом ARTE France.
Валерій Балаян, УкраїнаНародився 1960 року. Закінчив Санкт-Петербурзький університет економіки та фінансів (1982), Вищі курси сценаристів і режисерів за спеціальністю «драматург неігрового кіно» (1986) та за спеціальністю «режисер неігрового кіно» (1989). За сценаріями Валерія Балаяна було знято понад 40 документальних кіно- та телефільмів, серед яких: Земля і вода (режисер М. Макаров, 1986), Знак тире (спільно з В. Бондар, режисер С. Буковський, 1991), Про повітряне літання в Росії (спільно з В. Суворовим, режисер О. Балабанов, 1989), Китайська Атлантида (режисер Б. Урицький, 1990). Як режисер поставив понад 60 неігрових кіно- та телефільмів, серед яких: Між небом та землею (1996), Алєксандр Аскольдов (2005), Ностальгія за віконним шклом (2011). Працював у телекомпаніях РЕН-ТВ, «Альма-Матер», «Культура», РТР (Телеканал «Росія»), ТВЦ та АСС-ТВ. З 2003 року - викладач кінодраматургії ВДІКу. З 2008 року - спеціальний кореспондент Радіо «Свобода» в Криму.
Дмитро Сухолиткий-Собчук, УкраїнаНародився 1983 року. Закінчив Чернівецький політехнічний технікум, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Школу журналістики „Юнпрес”. З 2007 року навчається в КНУТКіТ ім.І.К.Карпенка-Карого, майстерня М.Г.Іллєнка. Як режисер зняв 5 короткометражних фільмів, які взяли участь у багатьох фестивалях. Наразі працює над своїм першим повнометражним документальним фільмом Красна Маланка. Фільмографія: Отроцтво (2008), Тягар (2010), Побачення (2010), Нитка (2011), Борода (2011). «Участь в студентському журі – новий спосіб пізнання документального середовища зі споглядального боку. Документальне – це фіксація реально існуючого часу і простору, а людина, як об’єкт спостереження виступає провідником між реальним і екранним простором. Документальне кіно як спосіб осмислення реалій і проблем, що змушують особистість зізнатись, в «правді», від якої інколи відводять тактовно погляд. В документальному більш гостро звучить етичне наповнення, аніж естетичне, і в цьому його біль і трагедія».
Маріанна Бостан, УкраїнаМаріанна Бостан народилася 1991 року в м. Києві. Студентка четвертого курсу Київського національного лінгвістичного університету, факультет романської філології (іспанське відділення). Цікавиться усім, що пов’язане з сучасним мистецтвом, зокрема документалістикою. Працювала волонтером на Docudays UA 2009, Docudays UA 2010 та Docudays UA 2011. «Чому я люблю Docudays? Мабуть, через атмосферу, що панує в Домі кіно під час його проведення, коли все в ньому оживає. Обожнюю спостерігати за аудиторією небайдужих до документалістики, а відтак – до нагальних проблем сьогодення. Реальні події, реальні проблеми, реальні емоції героїв, що сходять з екранів та зазирають у душу кожного відвідувача, викликають різноманітні відчуття, проте – жодного не залишають байдужим. Це, мабуть, і є найголовніша перевага документального кіно перед ігровим – воно зачіпає усіх. Для мене документальне кіно – це дзеркало, у якому відображається наше життя, наше сьогодення. У нього надзвичайно цікаво зазирати – картинка у ньому ніколи не повторюється. Кожного разу заглядаючи в нього, ми відкриваємо для себе щось нове. Разом із змінами у цьому дзеркалі відбуваються зміни і в нас самих – воно формує нас».
Станіслав Білий, УкраїнаНародився 1992 року в м. Херсон. Студент третього курсу Київського державного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, Інститут психології, соціології та управління. Активіст Херсонської обласної організації Комітету виборців України, журналіст газети «Вільний вибір» та Інтернет-видання «Політична Херсонщина». «Я б дуже хотів прийняти участь у студентському журі на фестивалі документального кіно. Два роки поспіль я приходжу на цей фестиваль і дивлюсь безліч фільмів які мотивують мене до правозахисної діяльності. Я хотів би допомогти оцінити найкращі фільми, які невдовзі подивляться студенти інших вузів по всій Україні. Мене дуже хвилює тема порушень прав людини, і я хотів би щоб моє покоління змогло побачити ту несправедливість, що коїться по всьому світу, і що з нею треба боротись».
