Юра Сіканов і Дмитро Оприщенко – герої документального фільму «Шахта № 8», забороненого для показу в Україні. Вони мріють назавжди вирватися з Шахти № 8, вчитися, здобути професії менеджера та еколога. Організатори фестивалю Docudays UA та режисер фільму «Шахта № 8» Маріанна Каат оголосили кампанію «Визволимо Юру й Дмитра з «Шахти № 8» та закликають всіх небайдужих внести благодійні пожертви для організації навчання Юри Сіканова та Дмитра Оприщенка. 

Про хлопців

Юра й Діма живуть в самому центрі Донбасу – селищі Сніжне Донецької області. Зараз Юрі 19, Дмитру – 21. ід Юри був директором заводу-гіганту «Хіммаш», він помер у 2003 році, батько помер через рік потому, мама та її новий чоловік спилися. 14-річний Юра забрав з дому двох сестричок й оселився з ними в порожньому будинку в селищі Шахта № 8. Батьки Дмитра розійшлися, коли він був малий, вітчим нещадно бив його, і врешті решт хлопець утік до бабусі в селище Шахта № 8. Щодня ризикуючи життям, Юра й Дмитро спускалися в закинуті шахти й копанки (місцева назва – «дірки»), щоб вручну надовбати «піками» 5-6 мішків вугілля. Юра став єдиним годувальником для сестер і ще й час від часу допомагав продуктами мамі. Каторжна робота не залишала хлопчику ні часу, ні сил для навчання. За словами самого Юри, вибір був – або добувати вугілля в «дірках», або – красти.

Хто й чому заборонив показ «Шахти № 8» в Україні

Фільм створений кіностудіями «Балтік фільм продакшн» (Естонія) та «Інтерфільм» (Україна) за підтримки Естонського фільмофонду. Автор фільму - естонська режисерка, авторка та продюсер  Маріанна Каат.

Нікому з дорослих людей у Сніжному не було діла до Юри Сіканова та його сестер, доки естонці не зняли фільм. Потім Юру безліч разів викликали в міліцію на допити й, врешті-решт маму позбавили материнських прав, молодшу сестру Юлю відправили в інтернат для сиріт. Юра півтора місяці переховувався від міліції, але його вистежили, жорстоко побили й відправили в профтехучилище для сиріт. Старша сестра Уля ще раніше вийшла заміж і виїхала зі Сніжного.

В училищі Юру вчили на електрозварника – теоретично. Апаратів не вистачало й попрактикуватися йому вдалося всього 5-6 разів. Дмитро все ж зумів закінчити кулінарний коледж й влаштувався працювати кухарем у кафе.

Коли у 18 років Юра повернувся додому, з’ясувалося, що в зварювальники беруть лише спеціалістів зі стажем, а таких молодих, як він, на роботу не беруть ніде. До того ж, його не хотіли прописувати ні в Сніжному, де жила його мати, ні в тому в покинутому будинку в селищі Шахта № 8, де він до того жив із сестрами. Так Юра став бомжем і знову опинився в «дірці».

Фільм «Шахта № 8» був завершений навесні  2011 року. За рік він побував на 29 міжнародних фестивалях, отримав нагороди та відзнаки в 10-ти країнах. Тим часом українські глядачі могли дивитися лише піратські копії «Шахти № 8» в YouTube.

Навесні 2012 відбіркова комісія 9-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA включила цей фільм у конкурсну програму, показ мав відбутися 24 березня 2012 року в столичному Будинку кіно. Оргкомітет фестивалю запросив у Київ Маріанну Каат, Юру Сіканова та Діму Оприщенка. Та несподівано для всіх українські співпродюсери фільму Олена Фетісова й Володимир Козир (власники студії «Інтерфільм»)  заборонили показ фільму в Україні, назвавши власний продукт «насквозь лживым, постановочным, с подтасованными фактами и «разыгранными» мизансценами».

Тим часом відома російська режисерка, член журі фестивалю Марина Разбєжкіна вважає: «Заборонена «Шахта № 8» – абсолютно блискуча картина». Іще один член журі, редактор інтернет-видання «Телекритика» Наталя Лігачова переконана: «Якби фільм «Шахта № 8» залишився в програмі, він отримав би найвищу нагороду».

На думку українських правозахисників, фільм був заборонений з метою цензури, оскільки нелегальні шахти й «дірки», в яких і досі експлуатується праця дітей, належать олігархам – депутатам Верховної Ради України. Маріанна Каат оцінила дії українських співпродюсерів як політичне замовлення. Вона зняла свій фільм з конкурсної програми фестивалю, але у призначений час показала фільм від свого імені. Після перегляду фільму більше сотні глядачів оточили Маріанну Каат і хлопців, давали їм свої адреси, питали, яка допомога потрібна зараз.

Після фестивалю – безробіття

Коли хлопці повернулися в Шахту №8, колеги зустріли Юру докорами за те, що він «засвітив» шахту й через нього її можуть закрити - тоді всі вони залишаться без роботи й без шматка хліба.

Юрі довелося піти з шахти й нині він перебивається випадковими заробітками. Після того, як хлопці побували в Києві, познайомилися з правозахисниками, попрацювали в гурті волонтерів фестивалю Docudays UA, вони, за їхніми власними словами, побачили зовсім інший світ. Юра хоче здобути професію менеджера, забрати сестру Юлю з інтернату в нове життя, де у неї також буде перспектива вчитися. Він хоче також навчитися захищати усіх дітей, які вимушені з 13-14 років довбати вугілля в нелегальних «дірках» і навіть не знають, що мають право жити інакше. Юра вірить у свої сили – адже до того, як він вимушено став єдиним годувальником сім’ї, він добре вчився в школі, у профтехучилищі отримав атестат про середню освіту. Він говорить: «Моя історія – це історія дуже багатьох дітей в Сніжному».

Дмитро Оприщенко мріє вивчитися на еколога – на його думку, тільки екологи здатні врятувати нашу планету й людство від загибелі.

Фестиваль Docudays UA готується провести кампанію на захист прав дітей, протизаконно експлуатованих на важких нелегальних роботах в небезпечних для життя умовах. А також на захист прав тих юнаків і дівчат, котрі в дитинстві вимушені були тяжко працювати й не змогли отримати середню освіту, здобути професію.

А зараз є нагальна потреба допомогти Юрі й Дмитру. Організатори фестивалю Docudays UA та режисер фільму «Шахта № 8» Маріанна Каат переконані: ці юнаки, обдаровані від природи унікальним почуттям відповідальності й самодисціпліни, сміливістю, швидким розумом та етичністю, зможуть добитися в житті великих успіхів, - якщо зараз дорослі їм допоможуть. Ми усвідомлюємо, що це має бути не лише фінансова допомога, а й правова, психологічна, моральна, організаційна й менторська. І члени оргкомітету Docudays UA та Маріанна Каат готові взяти на себе цю роботу. Тому ми оголошуємо кампанію «Визволимо Юру й Дмитра з «Шахти № 8» та закликаємо всіх небайдужих внести благодійні пожертви для організації навчання Юри Сіканова та Дмитра Оприщенка.

Цільові благодійні внески у гривні можна переказати за адресою:

Отримувач: Херсонський обласний Фонд милосердя та здоров’я.

Банківські реквізити: р/р 26007000062275 в ПАТ "Укрсоцбанк" м. Києва, МФО 300023, ЄДРПОУ 01497439.

Призначення платежу: благодійна допомога для організації навчання Юрія Сіканова та Дмитра Оприщенка.

Реквізити для переказу цільових благодійних внесків у євро та через систему WebMoney можна знайти у розділі «Пожертвування» на сайті Docudays UA.

Організатори Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA

Світлана Смаль, голова оргкомітету Docudays UA, голова правління Херсонської міської Асоціації журналістів «Південь»,

Аркадій Бущенко, виконавчий директор Української Гельсінської Спілки з прав людини,

Володимир Яворський, член правління Української Гельсінської Спілки з прав людини, член оргкомітету Docudays UA,

Геннадій Кофман, директор Центру сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв, програмний директор фестивалю, член оргкомітету Docudays UA,

Алла Тююнник, президент Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я, член відбіркового комітету фестивалю, член оргкомітету Docudays UA,

Денис Костюнін, фінансовий директор фестивалю та Херсонського обласного Фонду милосердя та здоров’я, член оргкомітету Docudays UA,

Дар’я Аверченко, сценарист, член відбіркового комітету, PR-директор фестивалю, член оргкомітету Docudays UA.

А також Маріанна Каат, режисерка, авторка та продюсер фільму «Шахта № 8».