Гельсінська спілка з прав людини, засновник Docudays UA, запрошує приєднатися всіх небайдужих під зверненням «Про недопустимість підписання мовного законопроекту № 9073 як закону». Нагадаємо, що 3 липня 2012 року на сайті Верховної Ради України з’явилося повідомлення про ухвалення закону «Про засади державної мовної політики». Звернення є відкритим і залишити свій підпис можна на сайті УГСПЛ. Нижче - 9 пунктів, чому Закон завдасть непоправної шкоди конституційному ладу і правовій системі України.

По-перше, голосування за закон «Про засади державної мовної політики» за юридичними наслідками у невідомій редакції є нікчемним, оскільки відсутність предмету голосування – тексту, підготовленого до другого читання, із пропозиціями суб’єктів права законодавчої ініціативи – унеможливлює здійснення волевиявлення народних депутатів, які взяли участь у цьому голосуванні. Також неможливо встановити кількість депутатів, які взяли участь у голосуванні особисто (навіть на сайті парламенту ця кількість постійно змінюється).

По-друге, законопроект, який ухвалено у першому читанні і може бути поданий на підпис як ухвалений закон, порушує Конституцію і підриває конституційний лад в Україні. Він містить положення, які дають можливість на певних територіях України не застосовувати державну мову як обов’язковий засіб спілкування у публічних сферах суспільного життя, зокрема у судочинстві, діловодстві державних органів, органів місцевого самоврядування та відносинах між органами влади усіх рівнів. Звуження законом «Про засади державної мовної політики» конституційного статусу державної мови буде узурпацією парламентом виключного права народу змінювати конституційний лад в Україні.

По-третє, законопроект суперечить Європейській хартії регіональних або міноритарних мов, яка спрямована передусім на захист та розвиток мов, які є під загрозою зникнення. Усупереч Хартії проект не диференціює ступінь захисту різних мов залежно від реального стану тієї чи іншої мови на певній території. Як зазначається у звіті Комітету експертів Європейської хартії регіональних або міноритарних мов щодо застосування Хартії в Україні, на практиці російська мова має інше становище, ніж інші регіональні або міноритарні мови, тому те, що російській мові надається такий самий рівень захисту як і іншим мовам, «суперечить філософії Хартії».

По-четверте, законопроект не пов'язує вживання мов із питанням задоволення культурних, національних, мовних потреб національних меншин. Якщо не розглядати його як інструмент захисту та збереження носіїв мов, культур, окремих етносів, а як інструмент регулювання мовного режиму безвідносно до національних ознак, тоді в інтересах модернізації країни треба думати про розширення вживання іноземних мов, зокрема англійської. Туристична інфраструктура України не повинна розвиватися лише під заходи на зразок Євро-2012. Законопроект не пропонує розширення застосування іноземних мов, що зменшує інвестиційну привабливість України і знижує її конкурентоздатність у різних сферах.

По-п‘яте, законопроект втручається у діяльність громадських організацій та інших об’єднань громадян. Він, чомусь у статті, яка стосується органів державної влади та органів місцевого самоврядування, містить вимоги до використання громадськими організаціями тієї чи тієї мови під час конференцій, зібрань тощо. Також він покладає на об’єднання громадян обов’язок здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту «регіональної мови або мови меншини», хоча це може не відповідати статутним цілям організації.

По-шосте, законопроект є спробою створити умови, за яких знання державної мови не буде потрібним. Більшість положень передбачають умови, за яких особа цілком зможе обходитися регіональною мовою або мовою меншини, що виключає необхідність знати державну мову. Встановленими умовами застосування державної мови в Україні законопроект фактично приведе до того, що Україна як держава втратить одну зі своїх ознак – державну мову як мову міжнаціонального спілкування. Це аж ніяк не може сприяти посиленню державності, а тому стає загрозою національній безпеці України.

По-сьоме, законопроект є суто популістським, оскільки його неможливо виконати щодо переважної більшості «регіональних мов і мов меншин». Реалізація положень проекту вимагає, з одного боку, величезних видатків з державного бюджету, що є непосильними для економіки України і платників податків  та неспівмірними з цілями закону (йдеться про мільярди чи десятки мільярдів гривень), з іншого боку, величезної кількості кадрів, що володіють відповідними мовами, у державних органах, навчальних закладах, ЗМІ тощо – їх в Україні просто немає у такій кількості.

По-восьме, законопроект неминуче призведе до суттєвого збільшення видатків територіальних громад, що можливо лише за умови зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування. Проект не передбачає відповідних механізмів, а тому реалізація положень закону здатна позбавити місцеве самоврядування спроможності виконувати свої основні функції та надавати послуги населенню.

По-дев‘яте, законопроект є неякісним, що породжуватиме невизначеність і створюватиме зайве навантаження на суди і правову систему загалом. Більшість визначень не відповідає правилам юридичної техніки, велика кількість положень допускає неоднакове тлумачення, що зумовить велику кількість правових спорів. Проект містить багато суперечностей із законодавством, передбачає зміни до нечинних законів, не узгоджується із законом про ратифікацію Європейської хартії регіональних та міноритарних мов.

Як і більшість людей у суспільстві, ми переконані, що законопроект є передвиборним кроком виключно з метою підвищення популярності перед виборами. Це – політична спроба розколоти українське суспільство, відволікти людей від більш актуальних проблем з дотриманням прав і свобод людини, економічних та соціальних проблем.

Закон «Про засади державної мовної політики» прийнято у нелегітимний спосіб з ознаками узурпації влади народу парламентською більшістю, й у разі набрання ним чинності він завдасть непоправної шкоди конституційному ладу і правовій системі України.

У зв’язку з цим вимагаємо:

- у Голови Верховної Ради України – не підписувати його, оскільки немає можливості встановити редакцію цього закону, за яку відбулося голосування, та кількість голосів народних депутатів, які голосували особисто, та зважаючи на інші суттєві порушення Конституції та регламенту;

- у Президента України – застосувати до нього право вето і повернути до парламенту із пропозицією скасувати закон у разі, якщо закон буде скеровано йому на підпис.

Центр політико-правових реформ,

Українська Гельсінська спілка з прав людини,

Лабораторія законодавчих ініціатив

Це звернення є відкритим. Приєднатися до нього можна тут

тут