«Ми майже десять днів стояли на площі Республіки і знімали перехожих, які питали нас, що ми робимо. Це був початок розмови. Багато хто з цих людей відчував потребу поговорити, тож вони просто користувались нагодою. Те, що їх знімали на камеру, перехожих не бентежило (або ж вони просто швидко призвичаювались). Це кіно настільки живе, що балансує на межі фолу, та все ж у ньому є щось навдивовижу літерарурне, немов ми вигадали усіх цих перехожих, немов вони зійшли зі сторінок романів Селіна або Кено».
Режисер, сценарист і продюсер. Народився 1932 року у Франції. Вивчав політологію в Сорбонні, але покинув студії заради кінематографії в IDHEC (Institut des hautes etudes cinematographiques). Починав як оператор та співрежисер фільму Жака-Іва Кусто «Мовчазний світ» (1956), що отримав «Оскара» та «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю. Першою самостійною роботою була стрічка «Ліфт на ешафот» (1958). Наступний фільм – «Коханці» (1958) з Жанною Моро у головній ролі – був сприйнятий дуже неоднозначно через досить відверті як на той час еротичні сцени. Він порушував теми-табу і в наступних своїх фільмах: «Блукаючий вогник» (1963), «Вада серця» (1971), «Лакомб Люсьєн» (1974). Маль, який працював і у Франції, і в Сполучених Штатах, також належить до когорти режисерів французької «нової хвилі», яким притаманне прагнення втілити у творах власний досвід і відчуття. Проте, на відміну від інших представників «нової хвилі», він завжди прагнув до різноманітності тем і жанрів. Маль також працював як режисер-документаліст. Серед його документальних стрічок – «Примарна Індія» (1969), «Людське, надто людське» (1974), «Площа Республіки» (1974), «Країна Бога» (1985). Луї Маль помер у Лос-Анджелесі 1995 року.
