Повнометражний фільм про розумово відсталих молодих людей, що балансує на межі документалістики й ігрового кіно. У ньому показаний процес поступового зародження приязні між організатором «оркестру» та його підопічними, долання упереджень, бар’єрів. Автор мав на меті пробудити у глядачеві симпатію до «ненормальних» – назва фільму, звісно, іронічна. Ця стрічка була відзначена численними нагородами, зокрема, Спеціальним призом за найбільш значущу мистецьку подію на Кінофестивалі ігрових фільмів у Гдині, Нагородою Дон Кіхота – щорічною відзнакою Польської федерації дискусійних кіноклубів, FIPRESCI на фестивалі в Мангеймі, а також була висунута на здобуття Європейської кінопремії.
