«Мені доручили дати вам нове життя. У Франції ви були злочинцями, але тут я хочу бачити лише людей, що розкаялися.» Із такими словами звернувся начальник поліції Французької Гвіани до перших каторжників, які прибули на Острови порятунку в серпні 1852 року. 298 кримінальних злочинців і троє політичних в’язнів відпливли з Бреста за кілька тижнів до цього. Їх прибуття означило початок найтяжчого періоду в історії Гвіани і найтемніших часів в історії французької виправної системи, що тривали ціле сторіччя. Маловідомі гвіанські штрафні колонії з в’язницями просто неба та сотнями взаємозалежних відгалужень, кожне з яких організоване по-своєму, досі приваблюють дослідників. Вони були і залишаються французьким Ельдорадо: Південноамериканський континент, де люди мріють про владу й багатство – і де ці мрії стають нескінченним нічним жахіттям тисяч каторжників. Ці колонії перетворили Французьку Гвіану на так звану землю «сухої гільйотини», «шлях гниття», де всі вироки фактично означали довічне ув’язнення. Понад 70 000 людей було відправлено на каторгу, але менш ніж 9000 осіб дожило до кінця терміну ув’язнення.
